ДОБІ́Р ШТУ́ЧНИЙ  — створе­н­ня нових або поліпше­н­ня наявних сортів культурних рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів шляхом систематичного збереже­н­ня особин з певними спадковими ознаками і властивостями в кількох поколі­н­нях. Д. ш. полягає у виборі людиною найцін­ніших у госп. від­ношен­ні тварин, рослин та мікроорганізмів певного виду (породи, сорту, штаму) для отрима­н­ня від них нащадків з бажаними властивостями. В основі Д. ш., як і добору природного, лежать мінливість і спадковість. Джерелом фенотип. мінливості, що під­лягає Д. ш., у більшості випадків є рецесивні мутації, тому для при­скоре­н­ня закріпле­н­ня нових ознак використовують схрещува­н­ня близькоспоріднених форм у межах однієї популяції або групи особин (інбридинг). Але остан­ній має і негативні наслідки — зменше­н­ня генет. різномані­т­тя, гомозиготизація рецесив. алелей, а також зниже­н­ня рівня заг. жит­тє­здатності. Для запобіга­н­ня цьому використовують схрещува­н­ня неспоріднених організмів, зокрема тих, які належать до різних сортів, порід або навіть видів (аутбридинг), що під­вищує гетерозиготність організмів. За допомогою Д. ш. людина закріплює й посилює у рослин і тварин господарсько важливі ознаки і властивості. При цьому корелятивна мінливість неминуче призводить до транс­формації й ін. ознак організму, які без­посередньо не під­лягають Д. ш., внаслідок чого весь організм по­ступово змінюється, і порода (сорт, штам) від­різняється від батьківських вихідних форм за багатьма ознаками. Іноді важливо зруйнувати систему корелятивних звʼязків для на­да­н­ня обʼєкту добору еволюц. лабільності (де­стабілізуючий добір, об­ґрунтований Д. Бєляєвим 1970).

Теорію Д. ш. роз­робив і за­пропонував термін Ч. Дарвін. Він роз­різняв несві­домий добір, який за­стосовували на ран­ньому етапі роз­витку людського су­спільства, залишаючи для роз­множе­н­ня кращих особин, та метод. (сві­домий) добір, який проводять нині з метою виведе­н­ня сортів с.-г. рослин і порід свійських тварин. Елементи першого використовували понад 10 тис. р. тому. При цьому людина не ставила за мету створе­н­ня сорту або породи, а лише схрещувала кращі особини. Завдяки цьому в низці поколінь по­ступово посилювалися їхні корисні ознаки, що зрештою, хоч і повільно, але призводило до утворе­н­ня нових сортів і порід. Від 2-ї пол. 18 ст. активно почали за­стосовувати метод., цілеспрямований Д. ш. за комплексом ознак. У практиці селекції роз­різняють його форми: масовий (різновид — груп.), індивідуал., лінійний, спрямований та ін., при цьому осн. вважають перші дві. У рослин­ництві при масовому Д. ш. виділяють велику кількість кращих за низкою ознак однотип. рослин, їхнє насі­н­ня висівають на одній ділянці (або полі) і оцінюють за врожаєм усі рослини, порівнюючи вихідний матеріал і стандарт. За­стосовують одно-, дво-, багаторазовий, а іноді і без­перерв. масовий Д. ш. Тварин при масовому Д. ш. оцінюють за фенотипом і генотипом. У племін. тварин­ництві Д. ш. по­єд­нують з під­бором батьківських пар і правильним вирощува­н­ням молодняку. Індивід. добір — сві­домий добір пар плідників та оцінка їхнього потомства. Осн. його принцип у тварин­ництві — формува­н­ня всередині породи окремих ліній і сімей. При цьому добір проводять за індивід. якостями (фенотипом) — темпами роз­витку, екс­терʼєром, кон­ституцією тварин, продуктивністю й плодючістю, а також за спадк. ознаками (генотипом) — походже­н­ням тварин і якістю потомства. При індивід. доборі у рослин­ництві насі­н­ня кращих рослин обмолочують і висівають окремо.

На від­міну від природ. добору, який зумовлює зміни живих організмів незалежно від волі людини під впливом природ. екол. чин­ників, Д. ш. за­стосовують у разі необхідності внести зміни у формува­н­ня ознак для створе­н­ня (виведе­н­ня) цін­них у госп. від­ношен­ні нових сортів рослин або порід свійських тварин та їхнє подальше роз­веде­н­ня (культивува­н­ня). При цьому елімінувал. дія довкі­л­ля на організм зводиться до мінімуму, хоча повністю нехтувати його чин­никами не варто, тому що Д. ш. завжди протікає на тлі більш або менш інтенсив. природ. добору.