Де Олександер
Визначення і загальна характеристика
ДЕ Олександер (справж. — Барчук Олександр Іванович; ін. псевд. — Олександр Іванець; 05. 06. 1925, с. Коржовий Кут, нині Уман. р-ну Черкас. обл. — 06. 07. 1998, Лондон, похов. у рідному селі) — письменник. У березні 1942 вивезений на примус. роботи до Німеччини. Від 1948 мешкав у Великій Британії. Навч. в УВУ у Мюнхені (1946–48) та Лондон. школі драм. мистецтва (1951–52). Працював журналістом, ред. місячника «Вісник». Автор поет. зб. «Пісня серця» (1963), «Живі легенди» (1965), «Without Tears» («Без сліз», 1966), «Хвотій, або наш Фауст» (1968), «Учитель» (1971), «Пророк» (1972), «Вогонь Трояндний», «У двох кольорах» (обидві — 1973), «Вагомість весни» (1976), «Червона рута» (присвяч. В. Івасюку); поет. драм «Persona non grata» (1967) і «Коли птахи повертаються з вирію» (1992); зб. оповідань і нарисів «Під чужим небом» (1966), роману «Діти степу» (в рукописі) та ін. Усі зазначені книги видано у Лондоні. Писав переважно в лір.-романт. манері, багатьом творам притаманні фольклорні ремінісценції, а подеколи й фольклорна поетика. У творчості Д. домінує громадян., нац.-патріот., антиімперська тематика. Твори пейзаж. та інтимної лірики насичені традиційною й оригін. образністю, їх орган. поєднанням. В Україні деякі драм. твори Д. («Володимир Великий», казка «Ніч у палаці Султана» та ін.) поставлені на сценах київ. театрів.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
