Кредит
КРЕДИ́Т (лат. creditum — позика, від credo — вірю, довіряю) — відносини між субʼєктами господарювання щодо надання й отримання позички у грошовій чи товарній формах на умовах платності, строковості й своєчасного повернення. Поняття «К.» зʼявилося у процесі виникнення товарно-грошових відносин і майнової диференціації суспільства після розпаду первіснообщинного суспільства. Із появою економічної теорії як науки у 17 ст. воно відразу ж стало обʼєктом її вивчення. Упродовж останніх двох століть тривали дискусії стосовно визначення суті К., передумов формування, структури, складу учасників і стадій руху. На початку 20 ст. інтерес змістився до вивчення суто прагматичних і нестандартних моделей та схем функціонування й концентрації К. як системної форми руху капіталу в національних і глобальних вимірах. Якщо раніше ключовою ланкою кредитної системи були банки, що виконували емісійну функцію, а також роль монопольних інституційних інвесторів, то нині вагоміше місце посідають фінансово-кредитні інститути, здатні капіталізувати вільні грошові ресурси, накопичувати значні фінансові ресурси за рахунок операцій із цінними паперами та їхніми похідними (деривативами). Насамперед це страхові компанії, пенсійні, консорціумні, нафтогазові фонди, хеджфонди, суверенні фонди добробуту тощо. Для України характерним є банківське кредитування.
НБУ визначає К. як позичковий капітал банку в грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (1995, зі змінами та доповненнями), К. — кошти та матеріальні цінності, які надають резиденти або нерезиденти у користування юридичним і фізичним особам на визначений строк та під відсоток; у науковій літературі — позичка в грошовій або товарній формах на умовах строковості, забезпеченості, платності та повернення, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою (кредитором — позичальникові). У кредитному процесі важливу роль відіграє кредитна дисципліна — дотримання позичальником правил кредитування і зобовʼязань, передбачених кредитною угодою. К. класифікують залежно від структурних ознак, інституційних форм, умов надання, розмірів, цільового призначення, напрямів використання, участі міжнародних організацій, характеру погашення тощо, зокрема виокремлюють державний (бюджетний), митний, податковий, комунальний, міжнародний, банківський, фінансовий, іпотечний, валютний, комерційний, споживчий, консорціумний, брокерський, довго- і короткостроковий, ломбардний, револьверний (багаторазово поновлюваний), роловерний (довготерміновий, з періодично змінюваною ставкою відсотка), товарний К.
Різновидом кредитування є кредитна лінія — надання окремих К. у розмірах, заздалегідь обумовлених угодою, без проведення додаткових спеціальних переговорів (термін дії найчастіше становить 1 р.). У сучасних законодавстві більшості країн виокремлено функцію кредитора останньої інстанції, віднесену до повноважень Центрального банку (в Україні — НБУ). Після глобальної фінансово-кредитної кризи 2007–08 запропоновано внести у теорію кредитування принципові корективи, що стосуються у першу чергу кредитора останньої інстанції: екстрене кредитування необхідно насамперед надавати системно важливим фінансовим інститутам (дискретно); К. останньої інстанції не можна видавати у режимі штрафних ставок, оскільки це спровокує підвищення ринкових ставок, що, у свою чергу, гальмуватиме кредитні операції реципієнтів; вимоги до якості запропонованого позичальниками забезпечення К. повинні враховувати системну значимість позичальників і глибину фінансового стресу, з яким зіткнулася національна фінансово-кредитна система. Сукупність позик, наданих фінансово-кредитними інститутами, юридичними і фізичними особами з метою отримання прибутку, становить кредитний портфель.
Для визначення кредитоспроможності позичальників застосовують кредитні рейтинги позичальника (характеризує рівень фінансової спроможності позичальника), боргові зобовʼязання (рівень кредитного ризику за окремими борговими зобовʼязаннями), фінансового інструменту (рівень ліквідності деривативів). Таким чином, кредитні рейтинги характеризують рівень спроможності позичальників своєчасно та у повному обсязі виплачувати відсотки і основну суму за борговими зобовʼязаннями. Рейтингову систему також використовують для розрахунку сум можливих втрат за кредитним портфелем; оцінювання вартості та ліквідності фінансових інструментів резервування; визначення рівня ціноутворення (відсоткових ставок і тарифів за операціями). При здійсненні фінансово-кредитних операцій на міжнародних ринках застосовують кредитні ноти, які розміщують за межами країни. Вони закріплюють право власника на отримання від емітента доходу у вигляді фіксованих відсотків та запозиченої суми боргу у визначений договором термін. Кредитні ноти реалізують зазвичай у закритому порядку. Зацікавленість у їхньому придбанні зумовлена тим, що емітенти пропонують вищу дохідність, ніж за євробондами. Після кризи 2007–08 посилилася роль такого інструменту юридичного впливу, як конкурсні кредитори. Ними можуть бути юридичні або фізичні особи, що мають підтверджену компетенцію (правонаступництво) звертатися з відповідними вимогами до боржника у звʼязку з порушенням умов кредитного договору.
