КРАВЦО́В Петро Іванович (1856, Харків — 28. 10. 1928, там само) — музично-громадський діяч, лікар, педагог. Дід Т. Кравцова і Г. Семененко, прадід С. Кравцова. Професор медицини. Заслужений працівник науки й мистецтва (1927). Закінчив медичний факультет Харківського університету (1881). Під час на­вча­н­ня був солістом гімназійного хору під керівництвом А. Литинського. Працю­­вав лікарем у Харківській міській лікарні, брав участь у роботі Харківського медичного товариства. Згодом був земським лікарем, популяризував гігієнічні знан­ня серед селян Харківської губернії. Також викладав фізіологію та ана­­томію у фельдшерській школі, читав лекції на вищих педагогічних курсах, у середніх шко­лах. Брав участь у виста­­вах театрів М. Синельникова й М. Дю­кова. Викладав у драматичній школі О. Маслової, недільній школі X. Алчевської. 1884 з метою популяризації мистецтва серед найбідніших верств населе­н­ня заснував у Харкові музичний гурток, який з невеликими пере­рвами про­існував до 1917 й остан­ні 10 років був центром музичного життя міста. На його базі започатковано т. зв. народні концерти за участі симфонічного оркестру, оркестру мандоліністів і балалаєчників, хору, спів­аків-солістів та інструменталістів. У музичному гуртку К. роз­почали творчий шлях спів­аки М. Алешко, І. Алчевський, А. Боначич, О. Лавров, О. Нестеренко. 1909 поста­вив опери «Фауст» Ш. Ґуно, «Єв­геній Онєгін» П. Чайковського, «Демон» А. Рубінштейна, «Русалка» О. Даргомижського тощо. Керував хором жіночої ремісничої школи Харківського товариства грамотності X. Алчевської, диригував ви­ступами Обʼ­єд­наного хору міських гімназій у складі 250-ти спів­аків у театрі «Мус­сурі» (Харків). На основі ви­вче­н­ня й узагальне­н­ня праць європейських філософів, біо­логів та психологів, власних екс­периментальних до­слі­дів щодо впливу окремих звуків і гармоній на людський організм К. роз­робив авторський ме­тод викла­да­н­ня музики дітям. Після 1917 роз­горнув активну діяльність у від­ділен­ні санітарної освіти Харківського від­ділу охорони здоровʼя, Комітеті освітніх установ Донецької залізниці, санітарних установах Червоної армії. 1918 з ініціативи К. організовано без­коштовні опер­ні класи та дитячу оперу (існувала до середини 20-х рр.). 1922–28 — завідувач кафедри соціальної гігієни Харківського музично-драматичного ін­ституту, автор курсів «Біо­логічні основи музики», «Фі­зіологічні основи міміки», оригінальної методики викла­да­н­ня шкільного співу. Працював на Харківській радіо­станції, був членом харківської філії Товариства імені М. Леонтовича, Всеросійського товариства революційних музикантів, друкувався у журналі «Музика — масам». Імʼям К. на­звано один із провулків Харкова.