Алчевський Іван Олексійович
Визначення і загальна характеристика
АЛЧЕ́ВСЬКИЙ Іван Олексійович (15(27). 12. 1876, Харків — 27. 04(10. 05). 1917, Баку, похов. у Харкові) — співак (лірико-драматичний тенор) і музично-громадський діяч. Син Олексія та Христини, брат Григорія, Миколи та Христини Алчевських. Навч. гри на скрипці у Харків. муз. училищі, співу — у Г. Алчевського, разом з яким (від 1893) брав участь у регулярних домашніх вечорах-концертах, що організовували його батьки, В. та І. Сокальські, І. Слатін та ін. відомі діячі укр. культури. Закін. природн. факультет Харків. університету (1901). 1 жовтня 1901 дебютував на сцені Маріїн. театру в С.-Петербурзі партією Індійського гостя в опері «Садко» М. Римського-Корсакова; відтоді — соліст цього театру (співав із Ф. Стравинським). У 1901–02 удосконалював сценічну майстерність у О. Панаєвої-Карцової та О. Палечека, який називав його «Рубінштейном у співі», стажувався за кордоном у Ж. Решке (Париж, 1902–04) та Ф. Литвин (Брюссель, 1905–06). Був солістом провід. театрів світу: «Де ла Монне» (Брюссель, 1905–06; виконував партії Лоенґріна в однойм. опері Р. Ваґнера, Рауля в «Гуґенотах» Дж. Маєрбера, Ромео в «Ромео і Джульєтті» Ш. Ґуно, Рінальдо, Адмета в операх К. Ґлюка «Арміда» та «Альцеста»); «Ковент-Ґарден» (Лондон, влітку 1906; партії Ленського у «Євгенії Онєгіні» П. Чайковського, разом з М. Баттістіні та Е. Дестиновою); співав також у «Мангеттен Опера Гауз» (Нью-Йорк, 1906–07); Опері С. Зиміна (Москва, 1907–08); «Ґранд-Опера» (Париж, 1908–10, 1912–14); в Монте-Карло (1909); Великому театрі (Москва, 1910–12). Від 1908 разом із Ф. Шаляпіним брав участь у «Російських сезонах» С. Дягілєва у Парижі (партія Шуйського, «Борис Годунов» М. Мусоргського) та Лондоні (партії Звіздаря у «Золотому півнику» та Михайла Тучі у «Псковітянці», обидві — М. Римського-Корсакова). Гастролював у Алжирі, Парижі, Ніцці, Марселі, Брюсселі, Лондоні, Монте-Карло, С.-Петербурзі, Москві, Одесі, Харкові, Києві, Катеринославі, Тифлісі, Баку та ін. містах. За неповних 16 р. творчого життя А. створив понад 55 оперних партій. Серед них — партії Зиґфріда, Танґейзера, Парсифаля (однойм. опери Р. Ваґнера), Фауста (однойм. опера Ш. Ґуно), Радамеса, Герцога, Альфреда («Аїда, «Ріґолетто», «Травіата» Дж. Верді), Хозе («Кармен» Ж. Бізе), Германа («Пікова дама» П. Чайковського, одна з найкращих партій артиста), Дон Жуана («Камʼяний гість» О. Даргомижського), Самсона («Самсон і Даліла» К. Сен-Санса, який високо оцінив майстерність А., про що писав у листі до нього), Єлеазара («Жидівка» Ф. Галеві), Макса («Вільний стрілець» К. Вебера), Петра («Наталка Полтавка» М. Лисенка), Андрія («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, одна з остан. партій) та ін. Франц. композиторка Г. Бенак-Феррарі спеціально для А. створила оперу «Кобзар» (з румун. життя), поставлену 1909 в Монте-Карло. Як камерний співак А. виконав сольні партії у «Дзвонах» С. Рахманінова та «Осуді Фауста» Г. Берліоза, у симф. концертах всесвітньо відомих диригентів С. Кусевицького і О. Зілоті, а також під керівництвом Ф. Блуменфельда, Е. Купера, Е. Направника, А. Нікіша виступав у складі вокал. квартету М. Чупринникова, виконував соло у супроводі піаніста М. Біхтера. У репертуарі А. були й солоспіви М. Лисенка, Я. Степового, Г. Алчевського, українські народні пісні. Укр. музика у виконанні А. звучала не лише на батьківщині, але й за кордоном, де виступав співак. Виконав. манері А. були притаманні філігранна техніка і тонка артистична інтуїція. Поєднання великих актор. здібностей і надзвичай. особливостей голосу — баритонал. тембру нижнього регістру з гнучкістю дзвінкого «тенорового», що доходив до ре-мі-бемоль другої октави — дозволяло А. блискуче виконувати найскладніші партії, зокрема партію Демона в однойм. опері А. Рубінштейна. Його лірико-драм. тенор, особливо верхній регістр, відзначався свободою та витривалістю, що давало можливість легко долати, як колоратурному сопрано, тесситурні труднощі та складні пасажі. А. притаманні абсолют. слух, виняткова муз. памʼять, багата темброва палітра голосу, тонке відчуття протікання муз. фрази. Маючи різнопланове мист. обдарування, А. виявив себе також як опер. режисер (поставив «Пікову даму» П. Чайковського в Одесі, 1914), диригент, скрипаль і піаніст (почасти акомпануючи собі в концерт. виступах). Записав 8 арій на платівки фірми «Грамофон» (С.-Петербург, 1903). А. — організатор і перший голова укр. муз.-драм. товариства в Москві «Кобзар» (1910–12), силами якого у 1911 організовано концерт до 50-річчя від дня смерті Т. Шевченка, а також на сцені Великого театру поставлено опери «Наталка Полтавка» М. Лисенка (1912) і «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського (1915), в яких співак виконував гол. тенорові партії. У роботі Товариства брав участь до кінця життя, поєднуючи концертні виступи з читанням лекцій про укр. музику. 1999 у Харкові відбувся 1-й Міжнар. конкурс вокалістів ім. І. Алчевського, лауреатами якого стали Т. Штонда, С. Магера (1-а премія), 2001 — 2-й конкурс, першу премію на якому здобули М. Шуляк та І. Мартинова.
Літ.: Ген С. Гастроли тенора г. Алчевского (Большой зал консерватории) // Сцена и жизнь. С.-Петербург, 1908. № 8; Браудо Е. Памяти Алчевского. Некролог // Аполлон. 1917. № 4–5; Глебов И. Мысли и впечатления // Мелос: книги о музыке. Кн. 1. С.-Петербург, 1917; Сабанеева Л. Угас талант. (Памяти И. А. Алчевского) // Театр. Москва, 1917. № 2009; Королевич В. Иван Алчевский // Рампа и жизнь. Москва, 1917. № 20; Яголим Б. Вдохновенный мастер // Сов. музыка. 1949. № 10; Ивановский П., Милославский К. Иван Алчевский. Москва, 1972; Королев С. Об исполнительских принципах И. А. Алчевского // Вопр. теории и эстетики музыки. 1973. Вып. 12; Лисенко І. М. Дивовижний голос // Вітчизна. 1977. № 1; Його ж. Іван Алчевський на зарубіжних оперних сценах // Жовтень. 1977. № 1; Іван Алчевський: Спогади. Матеріали. Листування. К., 1980; Донцов В. Феноменальний тенор // КіЖ. 1981, 9 квіт.
Л. М. Трубникова
Додаткові відомості
Рекомендована література
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Людина 
