Діагностика

ДІАГНО́СТИКА (від грец. διαγνωοτιηός — здатний роз­пі­знавати) — роз­пі­знава­н­ня захворюва­н­ня, встановле­н­ня діа­гнозу, що є медичним висновком про певну хворобу (травму) або причину смерті та про епідеміологічні ситуації. Роз­різняють клін. (прижит­тєвий), патолого­анатом. (посмертний), епідеміол. та судово-мед. діа­гнози. Термін «Д.» вживають також для по­значе­н­ня роз­ділу клін. медицини, що ви­вчає методи і принципи по­становки діа­гнозу та включає мед. семіотику і методи діагност. обстеже­н­ня хворого (діагност. техніку). Особливість сучас. клін. Д. — можливість роз­пі­знавати доклін. зміни в організмі, що пере­дують виникнен­ню захворювань (напр., під­вищений рівень холестерину, тригліцеридів та ін. ліпідів у крові як чин­ник ризику роз­витку атеро­склерозу, ішеміч. хвороби серця, інфаркту міокарда та ін.). Процес клін. Д. починається із ви­вче­н­ня скарг хворого (субʼєктивні симптоми). Осн. обʼєктивні симптоми хвороби лікар виявляє за допомогою різних методів дослідж. — огляду, пальпації, перкусії, аускультації, лаборатор., інструм. (включаючи біо­псію), рентґенол., ендо­скопіч., мікробіол., імунол., генет. та ін.; роз­виток сучас. технологій сприяв появі компʼютер. Д. Важливим етапом Д. є аналіз виявлених обʼєктивних та субʼєктивних симптомів захворюва­н­ня й обʼ­єд­на­н­ня їх за принципом спільності патогенезу. Виділе­н­ня син­дрому чи сукупності син­дромів, характер. для певних захворювань, є важливим для проведе­н­ня диференц. Д. — виявле­н­ня від­мін­ності захворюва­н­ня у певного пацієнта від ін. клінічно схожих хвороб. Син­дром. під­хід сприяє диференц. Д. і вказує на шляхи проведе­н­ня додатк. дослідж., що дають можливість встановити правил. діа­гноз. Важливою в оцінці правильності діа­гнозу є динаміка спо­стереже­н­ня, зокрема аналіз протіка­н­ня хвороби під впливом лікува­н­ня. До того ж у процесі обстеже­н­ня та лікува­н­ня сформульований діа­гноз може змінюватися, що часто зумовлене помилковістю або важкістю встановле­н­ня діа­гнозу низки захворювань.

Роз­різняють також Д. психол., соц., тех. (вібраційну, шумову тощо). Метою психол. Д. є здійсне­н­ня діагност. обстеже­н­ня, спрямованого на виявле­н­ня індивід.-психол. особливостей дитини з метою про­гнозува­н­ня подальшого роз­витку й роз­робле­н­ня рекомендацій щодо ви­значе­н­ня шляхів навч. та лікува­н­ня, проведе­н­ня психокорекц. роботи, профорієнтації чи проф­від­бору. Результати психол. Д. дають змогу оцінювати ефективність змісту й методів системи навч. та вихова­н­ня дітей. Тех. Д. — встановле­н­ня та ви­вче­н­ня наявних дефектів у машинах, при­строях та ін. елементах для перед­баче­н­ня можливих від­хилень у режимах їхньої роботи, тобто оцінюва­н­ня придатності тех. засобів до екс­плуатації.

Завантажити статтю