Гуманістична психологія

Визначення і загальна характеристика

ГУМАНІСТИ́ЧНА ПСИХОЛО́ГІЯ  — сукупність напрямів психологічної науки й практики, що вирізняються свідомим і послідовним узгоджуванням здійснюваної психологами діяльності з принципами гуманізму. Термін «Г. п.» належить до однойм. течії, що сформувалась у США на поч. 60-х рр. 20 ст. У цей же період засн. Асоц. за Г. п., «Journal of Humanistic Psychology». Амер. Г. п., найвизначнішими представниками якої були А. Маслоу і К. Роджерс, виступила як «третя сила» на противагу найвпливовішим у тогочас. зх. психології напрямам — бігевіоризму та психоаналізові. Вбачаючи у відсутності хворобливих явищ у психіці лише необхідну, але не достатню ознаку здорової особистості, Г. п. наповнила це поняття позитив. змістом, стрижнем якого є прагнення особистості самоактуалізуватися, розкрити свій твор. потенціал. Незважаючи на вдалі спроби застосування ідей Г. п. у сфері психол. допомоги, освіті й менеджменті, вона не посіла провід. місця в амер. психології. Труднощі при цьому зумовила неготовність суспільства і профес. співтовариства психологів до прийняття й реалізації гуманіст. принципів. Проте рух у гуманіст. напрямі, передусім у галузі практич. психології, є незаперечним. Він знайшов вияв у логотерапії В. Франкла, ініціал. психотерапії К. Дюркгайма та ін. Співзвуч. із зх. Г. п. за ціннісною налаштованістю і високими за філос.-методол. рівнем є деякі концепції, сформовані в Україні й Росії, зокрема С. Рубінштейном, В. Роменцем. Соціокультурна значущість гуманістично налаштованих напрямів, що розвинулись у 2-й пол. 20 ст. у царині психол. науки і практики, знаходить вияв і в профес. межах (через надання конкрет. допомоги людям у розв’язанні їхніх психол. проблем і особистіс. зростанні), і поза ними (завдяки можливості скористатися у найрізноманітніших сферах сусп. життя глибшим розумінням люд. сутності, що його досягли вказані напрями, й обґрунтов. та реалізов. у їхніх межах гуманіст. моделями поведінки).

Завантажити статтю