ГУМАНІСТИ́ЧНА ПСИХОЛО́ГІЯ — сукупність напрямів психологічної науки й практики, що вирізняються сві­домим і послідовним узгоджува­н­ням здійснюваної психологами діяльності з принципами гуманізму. Термін «Г. п.» належить до однойм. течії, що сформувалась у США на поч. 60-х рр. 20 ст. У цей же період засн. Асоц. за Г. п., «Journal of Humanistic Psychology». Амер. Г. п., найви­значнішими пред­ставниками якої були А. Маслоу і К. Роджерс, ви­ступила як «третя сила» на противагу най­впливовішим у тогочас. зх. психології напрямам — бігевіоризму та психоаналізові. Вбачаючи у від­сутності хворобливих явищ у психіці лише необхідну, але не до­статню ознаку здорової особистості, Г. п. наповнила це поня­т­тя позитив. змістом, стрижнем якого є прагне­н­ня особистості само­актуалізуватися, роз­крити свій твор. потенціал. Не­зважаючи на вдалі спроби за­стосува­н­ня ідей Г. п. у сфері психол. допомоги, освіті й менеджменті, вона не посіла провід. місця в амер. психології. Труднощі при цьому зумовила неготовність су­спільства і профес. спів­товариства психологів до прийня­т­тя й реалізації гуманіст. принципів. Проте рух у гуманіст. напрямі, перед­усім у галузі практич. психології, є незаперечним. Він зна­йшов вияв у логотерапії В. Франкла, ініціал. психотерапії К. Дюркга­йма та ін. Спів­звуч. із зх. Г. п. за цін­нісною налаштованістю і високими за філос.-методол. рівнем є деякі концепції, сформовані в Україні й Росії, зокрема С. Рубінштейном, В. Роменцем. Соціокультурна значущість гуманістично налаштованих напрямів, що роз­винулись у 2-й пол. 20 ст. у царині психол. науки і практики, знаходить вияв і в профес. межах (через на­да­н­ня конкрет. допомоги людям у роз­вʼязан­ні їхніх психол. про­блем і особистіс. зро­стан­ні), і поза ними (завдяки можливості скори­статися у найрізноманітніших сферах сусп. життя глибшим ро­зумі­н­ням люд. сутності, що його досягли вказані напрями, й об­ґрунтов. та реалізов. у їхніх межах гуманіст. моделями поведінки).