Гупперт Гуґо

ГУ́П­ПЕРТ Гуґо (Huppert Hugo; 05. 06. 1902, м. Біліц, нині м. Бєльська Бяла, Польща — 25. 03. 1982, Ві­день) — ав­стрійський письмен­ник, пере­кладач. Премія ім. Г. Гайне (НДР, 1964), Нац. премія НДР (1967), Премія Рад. фонду миру (1972). Ви­вчав су­спільно-політ. науки у Відні (1921–25) та Парижі (1925–26). У 1928 ви­їхав до СРСР, спів­працював з Ін­ститутом Маркса–Енґельса. Навч. в Ін­ституті червоної професури у Москві (1933–35). Працював у Ін­ституті світ. літ-ри (1939–41). Під час 2-ї світової війни проводив агітац. роботу серед нім. військовополонених, брав участь у визволен­ні Відня. 1956 ви­їхав до Австрії. Автор кн. нарисів і репортажів «Sibirische Mannschaft» («Сибірський загін», Москва; Ленін­град, 1934), зб. лір. віршів «Vaterland» («Вітчизна», К., 1940), «Georgischer Wanderstab» («Грузинська мандрівна паличка», Берлін, 1954), кн. нарисів «Münzen im Brunnen» («Монети на дні фонтану», Берлін; Ва­ймар, 1962), моно­графії «В. Маяковский. Поэт и трибун» (1962). Пере­клав і упорядкував нім. мовою вибр. тв. В. Маяковського у 5-ти т. — «Ausgewählte Werke» (Berlin, 1966–73) та окремі твори Шота Ру­ставелі, О. Твардовського, К. Симонова, О. Гончара («Жайворонок», опубл. в «Die Mädchen singen», Halle, 1951 / «Дівчатка спів­ають»); низку віршів Т. Шевченка, зокрема «На вічну памʼять Котляревському», «Єретик», «Титарівна», «Із-за гаю сонце сходить», «Якби мені, мамо, намисто», «Не нарікаю я на Бога», «О люди! люди небораки!», «І широкую долину», «Якби з ким сісти хліба зʼ­їсти», опубл. у кн. «Der Kobsar» («Кобзар», т. 1–2, Москва, 1951).

Завантажити статтю