ГО́ЖИК Петро Феодосійович (21. 10. 1937, с. Гоща, нині с-ще Рівненського р-ну Рівненської обл. — 29. 12. 2020, Київ) — стратиграф-палеонтолог. Доктор геолого-мінералогічних наук (1993), академік НАНУ (2006). Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Державна премія УРСР (1989) та України (2000) у галузі науки і техніки. Премія імені П. Тутковського НАНУ (2007). Ордени «За заслуги» 3-го (2008) та 2-го (2012), князя Ярослава Мудрого 5-го (2021, посмертно) ступенів. Закінчив Чернівецький університет (1959). Працював директором школи у Рівненській обл. (1959–60). Від 1963 — в Інституті геологічних наук НАНУ (Київ): 1982–87 — завідувач лабораторії літодинаміки берегової зони, 1987–97 — заступник директора з наукової роботи, від 1997 — директор. Президент Українського палеонтологічного товариства (від 2003). Основний напрям наукових досліджень — проблеми геології та стратиграфії неогенових і антропогенних відкладів. Вивчав геологічний вік терас головних річок України, проводив геологічні обґрунтування проєктів гідротехнічного будівництва на Півдні України, дослідив динаміку північно-західного узбережжя Чорного моря. Брав участь у вивченні донних відкладів Світового океану. Ініціатор створення і науковий керівник (1993–99) Центру антарктичних досліджень НАНУ (нині Національний антарктичний науковий центр). Під його керівництвом організовано першу і другу антарктичні експедиції на дослідну станцію «Академік Вернадський». Брав участь в укладанні атласу «Геологія і корисні копалини України» (К., 2001; англійський переклад — Торонто, 2005).