ГРЕ́КОВ Борис Дмитрович (09(21). 04. 1882, м. Миргород, нині Полтав. обл. — 09. 09. 1953, Москва) — історик. Доктор історичних наук (1934), професор (1918). Академік АН СРСР (1935), чл. Польс. (1947) і Болгар. (1947) АН, почес. чл. АН Білоруської РСР (1947). Сталін. премії (1943, 1948, 1952). Державні нагороди СРСР. Навч. у Варшав. (1901–05), закін. Моск. університет (1907). У 1911–16 — приват-доцент Петрогр. університету, протягом 1916–17 викладав у його Перм. від­діл.; 1918–21 — проф., декан су­спільно-педагог. факультету Таврій. університету (Сімферополь). Від 1921 працював у Археогр. комісії АН СРСР, від 1923 — проф. Ленінгр. університету. 1930 заарешт. у справі академік С. Платонова, впродовж місяця пере­бував у вʼязниці. Від 1935 — завідувач від­ділу ран­нього феодалізму Держ. академії історії матеріал. культури; 1936–38 — директор Ленінгр. від­діл. Ін­ституту історії АН СРСР; 1938–52 — Ін­ституту історії АН СРСР; водночас у 1944–46 — директор Ін­ституту історії матеріал. культури АН СРСР, 1946–51 — Ін­ституту словʼяно­знавства АН СРСР, 1946–52 — академік-секр. Від­діл. історії та філософії АН СРСР. Був проф. низки Моск. і Ленінгр. ВНЗів. Досліджував соц.-екон. та політ. про­блематику середньовіч. історії сх. словʼянства. Після ре­пресій змушений прилаштовуватися під ідеол. запити сталін. режиму, що по­значилось на його наук. працях. Автор концепцій про дофеодал. та феодал. лад у Київ. Русі, утворе­н­ня давньорус. держави внаслідок внутр. роз­витку сх.-словʼян. племен, високий ступінь соц.-культур. роз­витку Київ. Русі, які у 30-х — на поч. 40-х рр. викликали гострі дис­кусії у рад. наук. середовищі. На­прикінці 30-х легітимізував знакове положе­н­ня укр. істориків (К. Гуслистого і Ф. Ястребова) про Київ. Русь як спіл. період історії предків укр., білорус. і рос. народів, що від­повід­ало новому ідеол. курсу рад. кер-ва. Осн. по­гляди із давньорус. історії виклав у моно­графії «Київська Русь», яка багато разів пере­видавалася і стала взірцем рад. історіо­графії у галузі сх.-словʼян. медієвістики. Організатор і актив. учасник академ. дис­кусій кін. 30-х — поч. 40-х рр. з про­блематики етногенезу сх. словʼян. Заклав основи концепції давньорус. народності. Неодноразово головував на спільних засі­да­н­нях істор. ін­ститутів АН СРСР і АН УРСР, зокрема на тих (1947–48), де була опрацьована єдина методологія й схема курсу історії України та узгоджена уніфікована періодизація на основі формац. під­ходу, яка лягла в основу 2-том. «Історії Української РСР» (К., 1953; 1955; 1967; 1969). Брав без­посередню участь у під­готовці укр. рад. істориків, зокрема у серед. 30-х рр. схвалив і під­тримав напрям наук. досліджень В. Голобуцького з історії козач­чини. З нагоди 100-річчя від дня народже­н­ня у Миргороді встановлено памʼятник Г.