Волобуєв Михайло Симонович
ВОЛОБУ́ЄВ Михайло Симонович (псевд. — Артемов; 11(24). 01. 1903, Миколаїв — 20. 06. 1972, м. Ростов-на-Дону, РФ) — економіст. Навчався у гімназії, екстерном закінчив економічний відділ Харківського інституту профосвіти. У 1921–22 — заступник завідувача Миколаївського, 1922 — Вінницького губернських відділів освіти. Від 1923 — у Харкові, працював у Головполітосвіті, фармацевтичному технікумі, ІНО, фінансово-економічному технікумі, був професором політекономії Харківського мех.-машинобудівного інституту (у 1930–33 — завідувач кафедри).
1928 у ж. «Більшовик Ук-раїни» (№ 2–3) опублікував статтю «До проблеми української економіки», яку подав до редакції ще 1927. У ній, що мала дискусійний характер, окреслив фази розвитку колоніальної політики царату в Україні до більшовицького перевороту 1917 і спростував версію про повну єдність попередньої російської економіки. На його думку, ця економіка являла собою комплекс національних економік. Таку національну економіку мала і Україна. Однак, підкреслював, саме це ігнорують російські економісти і московські керівні установи (зокрема Держплан СРСР), які інколи взагалі уникають навіть самої назви «Україна», віддаючи перевагу назвам «Південно-західний район», «Південь Європейської Росії», «Південноросійське господарство». На конкретних прикладах критикував нераціональне використання центральними плановими установами природних і економічних ресурсів України; пропонував підходити до господарства СРСР як до комплексу національних економік, а до кожної національної економіки — як до певної цілісності; вносив конкретні пропозиції щодо розширення прав українських економічних центрів, визначаючи за Держпланом СРСР лише загальнодирективні функції; виступав проти вивезення господарських прибутків за межі України; пропонував встановити всеукраїнську систему регулювання притоку робочої сили для пропорційного розподілу місць на українських заводах між українцями і росіянами тощо. Хоча він підкреслював, що написав статтю не для поглиблення розходжень між РФ і Україною, його погляди були кваліфіковані як економічна платформа націонал-ухильництва і піддані публічній критиці, зокрема з боку Є. Гірчака та М. Скрипника.
Під тиском з боку влади 1928 у № 21–22 ж. «Більшовик України» він надрукував лист, у якому оголосив свою позицію помилковою, а 1930 вмістив у № 5–6 того самого журналу самокритичну статтю «Проти економічної платформи націоналізму: До критики волобуївщини». Незважаючи на публічне зречення від своїх поглядів, 7 грудня 1933 його заарештовано, і, за звинуваченням у належності до української контрреволюційної організації, 8 травня 1934 засуджено до 5 років виправних таборів, згодом замінених на заслання до Казахстану.
Після відбуття покарання мешкав у Краснодарському краї РФ, під час 2-ї світової війни виконував спеціальні завдання радянської розвідки. 1948 переїхав до Ростова-на-Дону, працював завідувач кафедри у Ростовському фінансово-економічному інституті. У серпні 1957 реабілітований, 1961 переїхав до Донецька, де викладав у Інституті радянської торгівлі (нині Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського). В останні роки життя перебував на викладацькій роботі в Ростові-на-Дону.
Рекомендована література
- Шаповал Ю. «Я помилявся, взявши на себе провину...»: До 90-річчя М. С. Волобуєва-Артемова // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 1994. № 1;
- Його ж. Людина і система: Штрихи до портрету тоталітар. доби в Україні. К., 1994;
- Доценко А. І. Визначний український вчений економіст та географ Михайло Волобуєв (Волобуєв-Артемов). К., 2006.
Завантажити статтю
