ВЯЗЬМІ́ТІНА Марія Іванівна (22. 04. 1896, с. Круподеринці, нині Погребищан. р-ну Вінн. обл. — 03. 04. 1994, Київ) — археолог, мистецтво­знавець, сходо­знавець. Кандидат філологічних наук (1922), канд. істор. н. (1947). Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1980). Закін. істор.-філол. факультет Київ. вищих жін. курсів (1922), мистецтво­знав. від­діл. Київ. археол. ін­ституту (1924). Працювала у Музеї мистецтва ВУАН (до 1934; завідувач від­ділу мистецтва Сходу); зав. б-к Ін­ституту геології і мінералогії та Київ. будинку архітекторів (1940-і рр.); 1948–70 — старший науковий спів­робітник від­ділу скіфо-антич. (згодом скіфо-сармат.) археології Ін­ституту археології АН УРСР. У 30-х рр. брала участь в археол. екс­педиціях у Серед. Азію, на Кавказ, у Крим; 1951–52 досліджувала сармат. Молочанський могильник у Запоріз. обл.; 1953–59 — пізньоскіф. городище та могильник Золота Балка у Херсон. обл. Фахівець у галузях сх. й антич. мистецтва, сармат. і пізньоскіф. археології. Вперше систематизувала та про­аналізувала сарматську культури України, дослідила історію та культуру пізньоскіф. насел. Ниж. Дні­пра 2 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.