Красівський Зиновій Михайлович

Визначення і загальна характеристика

КРАСІ́ВСЬКИЙ Зиновiй Михайлович (12. 11. 1929, с. Витвиця, нині Долин. р-ну Iвано-Фр. обл. — 20. 09. 1991, смт Моршин Стрий. міськ­ради Львів. обл., нині місто Стрий. р-ну) — поет, громадський діяч. Чоловік О. Антонів. Член Укр. Гель­­син. групи (1979). Орден «За муж­­ність» 1-го ступеня (2006, посмерт­но). Закін. Львівський університет (1962). У 1945 і 1947 тікав під час виселення його родини до Казахстану за співпрацю з ОУН. Таємно перебував у Львові. У березні 1949 заарешт., засудж. до 5-ти р. таборів і довіч. заслання. Покарання відбував в Архангел. обл. (РФ). 1953 амністов., працював у шахті в м. Караґанда (Казахстан), дбав про відкриття укр. шкіл, сприяв створенню укр. книгарні. 1959 знову заарешт., утік до Львова, де працював у бі­б­ліогр. відділі ЛНБ, від 1962 учи­те­лював. Співзасн. Укр. нац. фрон­ту (1964), програма якого перед­бачала мирні методи боротьби за незалежність України; ред. і друкар машинопис. ж. «Во­­ля і Батьківщина» (1964–66). Ре­­зо­нансу набув «Меморандум УНФ ХХІІІ з’їздові КПРС» з вимогою переосмислити нац. проблеми в СРСР, припинити арешти й переслідування укр. інтелігенції, ввести укр. мову в громад. і куль­­турні установи УРСР. 24 березня 1967 заарешт., за звинуваченням у антирад. діяльності засудж. до 5-ти р. тюрми, 7-ми р. таборів, 5-ти р. заслання. Покарання відбував у Владимир. в’язниці (РФ), де написав поет. зб. «Невольницькі плачі», що 1984 вийшла друком у Лондоні завдяки Ю.-А. Вудці (перевид. 1995 у Льво­­ві). 1972 відправл. на примус. лікування до психіатр. лікарні в м. Смоленськ (РФ), від 1976 — у Львові.

Відтоді К. опіку­валася А. Акагоші. 1978 звільн., мешкав у Моршині. Домагався права емігрувати. 12 березня 1980 заарешт. і відправл. у с. Ку­­чино Перм. обл. добувати покарання за вироком 1967 — 8 мі­сяців таборів, а 5 р. заслання — у Тюмен. обл. (обидві — РФ). 1985 повернувся до Львова. Від 1988 — секр. Укр. Гельсин. спілки. Один iз засн. полiт. об’єдн. «Державна самостiйнiсть України» (1990), засн. політ. ж. «Українські проблеми» (м. Стрий, 1991). Напри­кінці життя опікувався відновленням УГКЦ, керував будівництвом жін. монастиря у с. Гошів (Долин. р-н Івано-Фр. обл.). Від 1990 очолював Провід ОУН. Автор ру­копис. зб. «На сполох», «Литаври», «Месник» (усі створ. у 1950–60-х рр.), істор. роману «Байда» (1965–66, не закін.), поеми «Трі­умф Сатани» (кін. 1960 — поч. 1970-х рр.). Творчість К. пройнята болем за недолю України, непримиренністю до будь-якої форми рабства, відразою до ду­хов. сервілізму. Упорядковано кн. листування К. із А. Акагоші «Перегук двох над безвістю» (Х., 1995), а також за її мотивами створ. виставу «У. Б. Н.» (Нац. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької, Львів, 2000, реж. М. Гри­­нишин). Ім’ям К. названо вулиці у Моршині й Витвиці, де також 1995 встановлено пам’ятник (скульптор Б. Романець).

Завантажити статтю