Красковський Іван Гнатович
КРАСКО́ВСЬКИЙ Іван Гнатович (24. 06. 1880, с. Дубичі Гродненської губ., нині Польща — 23. 08. 1955, Братислава) — громадсько-політичний діяч. Батько Л. Красковської. 1903–05 навчався на історико-філологічному факультеті Варшавського університету, звідки звільнений за участь у нелегальному студентському гуртку, 1907 закінчив Санкт-Петербурзький університет. 1907–14 вчителював у м. Вільно (нині Вільнюс), 1915 переїхав до Києва. 1916 обраний членом комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. Як член УПСФ навесні 1917 брав участь у революційних подіях. Наприкінці квітня російським урядом призначений комісаром Тернопільської губернії. Воєнний генерал-губернаторства областей Галичини і Буковини, зайнятих за правом війни. Від грудня — товариш генерального секретаря внутрішніх справ В. Винниченка в уряді УНР. У період Української Держави — співробітник МЗС, після утвердження Директорії — товариш Міністра закордонних справ, згодом — голова Української дипломатичної місії на Кавказі, посол УНР у Грузії. На еміграції мешкав у Польщі, Литві, Латвії. 1925 переїхав до СРСР, поселився у Мінську, працював у Держплані Білорусі та викладав у Білоруському університеті. 1930 переведений до Москви на роботу в Держплан СРСР. У грудні того ж року заарештований у сфабрикованій справі білоруських націонал-демократів і 1931 висланий до м. Самара (РФ), де працював у плановому управлінні. У листопаді 1937 повторно заарештований, у березні 1940 звільнений. Відтоді учителював, 1949 вийшов на пенсію. 1953 переїхав до дочки у Чехословаччину. Реабілітований 1962.