КРАСКО́ВСЬКИЙ Іван Гнатович (24. 06. 1880, с. Дубичі Гроднен. губ., нині Поль­­ща — 23. 08. 1955, Братислава) — громадсько-політичний діяч. Батько Л. Красковської. 1903–05 навч. на істор.-філол. факультеті Варшав. університету, звідки звіль­­нений за участь у нелегал. студент. гуртку, 1907 закін. С.-Пе­тербур. університет. 1907–14 вчителював у м. Вільно (нині Вільнюс), 1915 пере­їхав до Києва. 1916 обраний чл. комітету Всерос. союзу міст Пд.-Зх. фронту. Як чл. УПСФ навесні 1917 брав участь у рев. подіях. На­прикінці квітня рос. урядом при­знач. комісаром Терноп. губ. Воєн. генерал-губернаторства областей Галичини і Буковини, зайнятих за правом війни. Від грудня — товариш ген. секр. внутр. справ В. Вин­ниченка в уряді УНР. У період Української Держави — спів­роб. МЗС, після утверджен­ня Директорії — товариш Міністра закордон. справ, згодом — голова Укр. дипломат. місії на Кавказі, посол УНР у Грузії. На еміграції мешкав у Польщі, Лит­ві, Латвії. 1925 пере­їхав до СРСР, поселився у Мінську, працював у Держплані Білорусі та викладав у Білорус. університеті. 1930 пере­ведений до Москви на роботу в Держплан СРСР. У грудні того ж року заарешт. у сфабриков. спра­ві білорус. націонал-демократів і 1931 висланий до м. Самара (РФ), де працював у плановому управлін­ні. У листопаді 1937 пов­­торно заарешт., у березні 1940 звільнений. Від­тоді учителював, 1949 ви­йшов на пенсію. 1953 пере­їхав до дочки у Чехословач­чину. Реабіліт. 1962.