ГА́ЛИЦЬКА МИТРОПО́ЛІЯ — верховне архі­єпис­копство УГКЦ в межах України. Засн. 1302–03 за благослові­н­ням Царгород. патріарха Атанасія, на проха­н­ня галиц.-волин. князя Юрія І. Митрополія обʼ­єд­нала Галицьку, Володимирську, Пере­мишльську, Луцьку, Турівську та Холмську єпархії. 1347 скасована за вимогою моск. князя Семена Гордого. 1371 Царгород. патріарх Філотей від­новив митрополію, однак 1401 на­ступник митрополита Антонія, Луцький єпис­коп Іоан не отримав затвердже­н­ня патріарха і був за­мкнений у монастирі, а митрополит Київський Ки­пріян став іменуватися «Київським, Галицьким і всія Русі». Упродовж 15 ст. до Галичини при­значали намісників київ. митрополитів, а від 1509 — архі­єпис­копів латин. обряду. Г. м. від­новлена 1807 на під­ставі угоди між папою Пієм VII і австр. урядом, охоплювала Львів., Пере­мишл. і Станіслав. (від 1885) єпархії. 1900–44 титул митрополита мав Андрей Шептицький, 1944 — Йосиф Сліпий. 1946 після Львівського собору митрополія заборонена в УРСР. Від 1973 в УРСР заст. митрополита УГКЦ у під­піл­лі був В. Стернюк (під­порядк. верховному архі­єпис­копу Йосифу Сліпому, який 1975 прийняв титул патріарха Київського і Галицького). Після офіц. ви­зна­н­ня у грудні 1989 легал. діяльності УГКЦ в Україні Г. м. діє як Києво-Галицька митрополія; титулом митрополитів користуються верховні архі­єпис­копи УГКЦ (1990–2001 — М.-І. Любачівський, від 2001 — Л. Гузар).