Гарантії прав і свобод людини та громадянина

Визначення і загальна характеристика

ГАРА́НТІЇ ПРАВ І СВОБО́Д ЛЮДИ́НИ ТА ГРОМАДЯ́НИНА — один із невід­ʼємних елементів правового статусу людини та громадянина; система умов, засобів, принципів і норм, що забезпечують здійсне­н­ня, охорону й захист прав і свобод людини та громадянина; необхідна перед­умова викона­н­ня субʼєктами правовід­носин обовʼязків, покладених на них для реалізації за­значених прав і свобод.

Г. п. і с. л. та г. є одним із центральних понять теорії прав людини, яке у концентрованому ви­гляді від­биває реальність, здійснен­ність і захищеність прав і свобод людини та громадянина у даному су­спільстві, рівень гуманістичності держави і її ін­ститутів. У філос.-правовому сенсі вони втілюють діалектику пере­ходу від належного до дійсного стану здійсне­н­ня (реалізації) зга­даних прав і свобод. Теоретико-наукове поня­т­тя «гарантії прав і свобод людини та громадянина» — явище історичне, оскільки їх роз­виток завжди перед­бачав історичну спадкоємність від­повід­них уявлень, що не від­значалися сталістю упродовж історії су­спільства, а з плином часу змінювалися, наповнювалися новим змістом. У різні періоди історії людства в різних країнах з від­мін­ними типами су­спільно-політичного і економічного роз­витку процес формува­н­ня й гарантованості прав і свобод людини та громадянина від­бувався неоднаково, тому слід враховувати, що ступінь їх гарантува­н­ня з боку держави може бути різним і здебільшого не має абсолютного характеру.

Реальність демократії у су­спільстві є основою реальності Г. п. і с. л. та г., здійсне­н­ня й повна реалізація яких можливі лише за умов додержа­н­ня і викона­н­ня обовʼязків як з боку держави, так і самих людей. Формува­н­ня громадянського су­спільства неможливе без належного гарантува­н­ня прав і свобод людини та громадянина державою, причому вони не можуть бути скасовані ні за яких умов, а при прийнят­ті нових законів чи внесен­ні до них змін не допускається звуже­н­ня змісту та обсягу наявних прав і свобод, для чого й необхідні від­повід­ні гарантії.

Ефективність Г. п. і с. л. та г. залежить від рівня роз­витку ін­ститутів демократії, стану економіки, правової культури та загального правового роз­витку су­спільства, наявності сусп. злагоди, належного функціонува­н­ня державної влади тощо. Вони виражають не лише фактичний і юридичний статус особи в су­спільстві, а й суть чин­ної у країні демократії та соціальні можливості, закладені в су­спільному ладі, й можуть роз­глядатися як важлива ознака реальності правової держави. Гарантії виражають досягнутий ступінь роз­витку сфер життя як окремо взятої особи, так і су­спільства у цілому. Їм притаман­ні: нормативність, доцільність, формальна ви­значеність, від­ображе­н­ня засад справедливості, системність, фундаментальність, без­перервність й індивідуальність дії, значущість, забезпеченість державою, універсальність, пріоритетність. Водночас системність гарантій від­ображає роз­галуженість самих прав і свобод.

Класифікація гарантій прав і свобод

Нині в юридичній літературі існують різні по­гляди щодо класифікації Г. п. і с. л. та г., однак основним критерієм їх від­бору є ознаки тієї галузі су­спільних від­носин, у якій вони виявляються, діють та вдосконалюються. Усі галузі поділяють на внутрішньодержавні (загальносоціальні, юридичні, судові й позасудові) та між­народні. Загальносоціальні, у свою чергу, поділяють на політичні, ідеологічні (іноді їх роз­глядають як єдиний комплекс гарантій), економічні, соціальні й культурні (духовні).

Політичні гарантії, які є необхідним і важливим елементом політичної системи су­спільства, являють собою певні умови, способи й засоби, що забезпечують викори­ста­н­ня механізму влади народу для здійсне­н­ня прав і свобод людини та громадянина. В Україні вони від­ображають загальнови­знані між­народні норми, перед­бачені, зокрема, у Між­народному пакті про громадянські й політичні права та Європейської конвенції з прав людини. Серед них:

• належність усієї повноти влади народу України (ч. 1 ст. 5 Кон­ституції України); 
• участь громадян України в управлін­ні державними справами; 
• здійсне­н­ня народо­вла­д­дя через всеукраїнські або місцеві референдуми, вибори та ін. форми без­посередньої демократії (ст. 69); 
• принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6); 
• гарантії свободи обʼ­єд­на­н­ня у політичні партії та громадські організації (ст. 36–37); 
• політична багатоманітність (ч. 1 ст. 15); 
• права щодо зверне­н­ня до органів державної влади й місцевого самоврядува­н­ня (ст. 40) тощо.

Економічні та соціальні гарантії прав і свобод 

Економічні гарантії — умови, способи і засоби економічної системи держави, що включає в себе панівний тип економічнихвідносин, різноманітні форми власності, економічну свободу членів су­спільства та їх обʼ­єд­нань для фактичної реалізації прав і свобод. Вузьке ро­зумі­н­ня економічних (матеріальних) гарантій, без яких втрачають сенс багато ін. прав, зокрема політичних і соціальних, охоплює лише майнові засоби забезпече­н­ня ефективності прав і свобод. Кон­ституція України та чинне законодавство закріпили у своїх нормах такі актуальні й важливі економічні гарантії, як гарантія права приватної власності (поряд з ін. її формами), яке проголошується непорушним і гарантується кожній людині (ст. 41) та гарантува­н­ня права на під­приємницьку діяльність (ст. 42).

Соціальні гарантії — сукупність умов, способів і засобів соціального характеру, спрямованих на здійсне­н­ня від­повід­них соціальних благ особи і забезпечених соціальною політикою держави. Кон­ституція України та похідні від неї нормативні акти перед­бачають соц. гарантії прав на: працю (ст. 43), страйк (ст. 44), від­починок (ст. 45), соц. захист (ст. 46), житло (ст. 47), до­статній жит­тєвий рівень (ст. 48), охорону здоровʼя (ст. 49), без­печне довкі­л­ля (ст. 50), шлюб (ст. 51), благодійницька діяльність щодо дітей (ст. 52). Вони забезпечують:

• соціальну стабільність; 
• створе­н­ня рівних можливостей для реалізації творчого професійного потенціалу кожної людини та су­спільні групи; 
• державні гарантії для тих, хто не­здатний забезпечити собі гідне життя в умовах становле­н­ня ринкової економіки; 
• від­повід­ні пенсії; 
• кваліфіковане загальнодо­ступне медичне обслуговува­н­ня; 
• регулюва­н­ня цін на найнеобхідніші товари широкого вжитку тощо.

Юридичні гарантії реалізації, охорони та захисту прав і свобод

Юридичні гарантії — сукупність умов та спеціальних правових способів і засобів, за допомогою яких забезпечується без­пере­шкодне їх здійсне­н­ня, охорона й захист. В юриспруденції існує багато різноманітних під­ходів до класифікації юридичних гарантій, однак умовно їх поділяють на три групи: реалізації, охорони, захисту. До першої групи належать:

• межі прав і свобод, їхня конкретизація у законодавстві;
• кон­ституційно-правові принципи статусу особи;
• юридичні факти, з якими повʼязується володі­н­ня ними та без­посереднє користува­н­ня;
• процесуальні форми реалізації;
• заходи за­охоче­н­ня та стимулюва­н­ня правомірної поведінки;
• юридичні обовʼязки.

До другої — заходи, спрямовані на запобіга­н­ня правопорушень, встановле­н­ня та зне­шкодже­н­ня умов і причин, що їх породжують.

Третю групу утворюють норми, які є юридичними засобами для без­посереднього захисту порушених прав і свобод, ви­значають порядок викори­ста­н­ня цих засобів, а також поновле­н­ня таких прав і за­стосува­н­ня санкцій до вин­них у їх порушен­ні.

Оскільки система юридичних гарантій є нормативно-правовим засобом, їх можна роз­глядати як сукупність взаємоповʼязаних і взаємодіючих нормативно-правових та ін­ституційно-організаційних гарантій. Нормативно-правові гарантії містяться у нормах матеріального та процесуального права як юридичні засоби реалізації, охорони та захисту прав і свобод; ін­ституц.-організаційні — у нормативно-правових актах, в яких регламентується діяльність державних і су­спільних ін­ституцій по організації діяльності здійсне­н­ня прав та свобод.

Виділяють також три рівні механізму гарантува­н­ня прав і свобод:

1. кон­ституційні гарантії, які записані у Кон­ституції і свідчать про значущість тих умов і засобів, за допомогою яких забезпечуються права та свободи; 
2. ті, що перед­бачені чин­ним законодавством; 
3. ті, що наявні у прийнятих на основі Кон­ституції і законів підзакон­них правових актах. 

Окрім того, існують специфічні правові гарантії для певної галузі права, які під­силюють кон­ституційні гарантії — цивільно-правові, соціально-правові, адміністративно-правові тощо.

В Україні перед­бачені і між­народно-правові гарантії, які поділяють на матеріальні (можливість зверне­н­ня до Європейської комісії з прав людини, Європейського суду з прав людини тощо), процесуальні (до­ступні для кожного порядок такого зверне­н­ня) та організаційні (система і організація діяльності між­народних ін­ституцій із захисту прав людини).

Сучасний стан гарантій прав і свобод в Україні 

Станом на поч. 21 ст. в Україні існує широке коло Г. п. і с. л. та г., однак гарантованість практичної реалізації прав людини ще пере­буває на досить низькому правовому рівні. Проте незадовільний стан справ з гарантованістю прав і свобод, який би він не був далекий від задекларованих в Основному Законі, не може бути під­ставою для вилуче­н­ня їх з Кон­ституції України чи пере­формулюва­н­ня. У правовій науці поки що не вироблено єдиної позиції стосовно шляхів поліпше­н­ня реального гарантува­н­ня прав і свобод людини та громадянина, тому перед Україною стоїть зав­да­н­ня виробле­н­ня національного шляху досягне­н­ня належного рівня Г. п. і с. л. та г.

Див. також Між­народний білль про права людини.

Літ.: Князєв В. Кон­ституційні гарантії прав і свобод та обовʼязків людини і громадянина в Україні // Право України. 1998. № 11; Пустовіт Ж. Поня­т­тя соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. 2000. № 3; Гуренко М. М. Теоретико-правові про­блеми гарантії прав і свобод людини і громадянина. К., 2001; Заворотченко Т. Система кон­ституційно-правових гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. 2002. № 5; Магновський І. Економічні гарантії кон­ституційних прав і свобод людини та громадянина // Право України. 2003. № 1; Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навч. посіб. К., 2004.

С. В. Лінецький

Завантажити статтю