КРАСНО́В Петро Микола­йович (псевдонім і криптоніми: П. Лидин, П. Николаев, П. Чернов, Гр. А. Д.; 10(22). 09. 1869, С.-Петербург — 16. 01. 1947, Москва) — військовий і полі­тичний діяч, письмен­ник. Брат А. Краснова. Генерал від кавалерії (1918). Закінчив Олек­сандрівський кадетський корпус (1887), 1-е Павлівське військове училище (1889). У 1897 — начальник конвою в російській місії полковника Л. Артамонова в Абіс­синії. 1901 — кореспондент у Китаї на час остаточного при­душе­н­ня іхетуанського пов­ста­н­ня 1899–1901. На фронт російсько-японської війни 1904–05 прибув як військовий кореспондент, брав участь у боях. Від 1910 — командир 1-го Сибірського козацького полку; жовтень 1913 — листопад 1914 — командир 10-го Донського козацького полку; листопад 1914 — травень 1915 — командир бригади у 1-й Донській козацькій дивізії; травень–липень 1915 — командир бригади у Кавказькій туземній кін­ній дивізії; вересень 1915 — квітень 1917 — начальник 2-ї козацької зведеної дивізії; від червня 1917 — начальник 1-ї Кубанської козацької дивізії, від вересня — командир 3-го кін­ного корпусу. За участь у заколоті Л. Корнілова заарештований, однак незабаром звільнений і від­новлений на посаді. Після більшовицького пере­вороту 1917 у Петро­граді (нині Санкт-Петербург) К. з частиною сил 3-го кін­ного корпусу під загальним керівництвом О. Керенського намагався від­новити владу Тимчасового уряду. Після короткочасного арешту пере­ховувався у станиці Кон­стантиновська (нині м. Кон­стантиновськ Ростовської обл., РФ). 3(16) травня 1918 Кругом порятунку Дону обраний Донським отаманом. Дотримувався пронімецької орієнтації, що спричиняло конфлікти з білогвардійцями. Противник під­порядкува­н­ня Донської армії генерал-лейтенанту А. Денікіну, ви­ступав за автономію Дону в складі майбутньої Росії. 26 липня (8 серпня) 1918 Українська Дер­жава і Всевелике Військо Донське уклали договір про взаємне ви­зна­н­ня кордонів, суверенітету і незалежності; від­бувся обмін дипломатичними пред­ставниками. 20 жовтня (3 листопада) 1918 на ст. Скороходове (нині у складі смт Артемівка Чутівського р-ну Полтавської обл.) від­булася зу­стріч К. з П. Скоропадським, під час якої геть­ман просив отамана ви­ступити посередником між Українською Державою і Добровольчою армією. У лютому 1919 склав повноваже­н­ня отамана, за­ймався пропагандистською діяльніс­тю у штабі Пів­нічно-Західної армії М. Юде­нича. Від 1921 — у Німеч­чині. Брав участь у роботі Верховної монархічної ради. Один із організаторів й ідеологів «Братства рус­ской правды» (1921–32), спів­­редактор журналу «Рус­ская правда» (Берлін, 1922–33). На­прикінці 1920-х років пере­їхав до Франції, 1938 повернувся до Німеч­чини. Був спів­­робітником козацького управлі­н­ня міністерства у справах окупованих східних територій; від бе­­резня 1944 — начальник головного управлі­н­ня козацьких військ у Німеч­чині. Ви­ступав проти обʼ­єд­на­н­ня козацьких військ зі Збройними Силами Комітету визволе­н­ня народів Росії А. Власова.