Генеральна прокуратура України

ГЕНЕРА́ЛЬНА ПРОКУРАТУ́РА УКРАЇ́НИ – вища ланка у прокурорській системі України. Г. п. У. визначає стратегію та тактику діяльності органів прокуратури, здійснює нагляд за виконанням та правильним застосуванням законів КМ України, мін-вами, держ. комітетами, відомствами та ін. органами і організаціями. Слідчі з особливо важливих справ Г. п. У. розслідують кримінал. справи особл. складності чи громад. значення. Наказом Ген. прокурора України «Про внесення змін до структури Генеральної прокуратури України» затверджена структура Г. п. У., яку складають: керівництво (Ген. прокурор України, його 1-й заст., заст. Ген. прокурора — нач. Гол. упр. нагляду за слідством і дізнанням, заст. Ген. прокурора — нач. Гол. упр. розслідування особливо важливих справ, заст. Ген. прокурора — нач. упр. кадрів, заст. Ген. прокурора, старші пом. та пом. Ген. прокурора з особових доручень) і ряд підрозділів, що мають організац. або функціонал. призначення. Серед цих підрозділів: гол. упр. — нагляду за слідством і дізнанням, розслідування особливо важливих справ, нагляду за додержанням законів у ЗС України та ін. військ. формуваннях; упр. — заг. нагляду, кримінально-судове, цивільно-судове, нагляду за додержанням кримінально-виконавчого законодавства, нагляду за додержанням законів про нац. безпеку, нагляду за додержанням законів на транспорті, кадрів, організац. забезпечення, з правових питань, планування, фінансування та матеріал.-тех. забезпечення; відділи — перший, нагляду за додержанням природоохорон. законодавства, нагляду за додержанням законодавства про неповнолітніх, нагляду за додержанням законодавства про адм. правопорушення, міжнар.-правових зв’язків; прес-центр та секретаріат (на правах відділів).

При Г. п. У. діє колегія у складі Ген. прокурора України (голова), його першого заст. та заст., прокурора АР Крим, ін. керівних працівників органів прокуратури, яка є дорадчим органом і розглядає найбільш важливі питання, що стосуються додержання законності, стану правопорядку, діяльності органів прокуратури, кадрові питання, заслуховує звіти підпорядк. прокурорів, нач. структур. підрозділів тощо. Персон. склад колегії затверджує ВР України за поданням Ген. прокурора. Г. п. У. разом із МВС і Держ. комітетом статистики України розробляє систему та методику єдиного обліку і статист. звітності про скоєння, розкриття і розслідування злочинів.

Ген. прокурор України спрямовує роботу органів прокуратури та контролює їх діяльність, безпосередньо і через підпорядк. йому прокурорів здійснює нагляд за виконанням законів КМ, мін-вами, держ. комітетами, відомствами, ін. органами держ. і госп. упр. та контролю, політ. партіями, громад. організаціями, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами. Він призначає своїх заст., кер. структур. підрозділів, обл. прокурорів і їх заст., рай. прокурорів; затверджує структуру і штатну чисельність органів прокуратури; персон. склад колегії прокуратури АР Крим, обл. та ін., прирівняних до них прокуратур; видає накази, розпорядження, вказівки з питань розслідування, що є обов’язк. для виконання не лише органами прокуратури, а й усіма органами дізнання і поперед. слідства; може продовжити строк затримання звинуваченого під вартою до 1,5 р.; присвоює класні чини працівникам прокуратури тощо. Свої повноваження Ген. прокурор України і підпорядк. йому прокурори здійснюють незалежно від будь-яких органів держ. влади, посадових осіб, а також рішень громад. об’єднань чи їх органів. Ген. прокурора України призначає ВР України за поданням Президента строком на 5 р. У діяльності щодо здійснення нагляду він відповідає перед ВР України і тільки їй підзвітний. У разі невідповідності указу Президента, указу чи постанови Президії ВР законам України, Ген. прокурор України звертається з поданням відповідно до Конституц. Суду чи ВР України. Він може опротестувати рішення Прем’єр-Міністра, постанови і розпорядження КМ, якщо вони суперечать чинному законодавству. Ген. прокурор України та його заст. можуть також опротестовувати рішення, вироки, ухвали і постанови будь-яких судів, що набрали закон. сили, окрім постанов Пленуму Верхов. Суду України та Президії Вищого арбітраж. суду України. Він може вносити подання до ВР України з питань, що вимагають тлумачення закону, а на розгляд Пленуму Верхов. Суду України — роз’яснення судам з питань застосування законів при розгляді кримінал. та цивіл. справ і справ про адм. правопорушення.

За часів УЦР прокуратуру очолював Старший прокурор Генерального Суду УНР (Д. Маркович). У період Гетьманату Міністр судових справ одночасно був Ген. прокурором. Ці посади обіймали М. Чубинський, О. Романов, А. В’язлов, В. Рейнбот. Зі створенням Директорії УНР було відновлено діяльність Ген. суду під назвою Найвищий суд УНР, тому прокуратуру знову очолив Старший прокурор цього суду. Після встановлення на території України рад. влади 28 червня 1922 була створена Прокуратура УСРР. Нарком юстиції водночас був прокурором респ., який від 1925 називався Ген. прокурором УСРР. Наркомами юстиції і Ген. прокурорами були: М. Скрипник (1922–27), В. Порайко (1927–30), В. Поляков (1930–33), М. Михайлик (1933– 35), А. Кисельов (1935–36). Із завершенням формування прокуратури СРСР як централізов. системи у 1936 посада Ген. прокурора стала самостій., її займав Г. Желєзногорський. Конституцією УРСР 1937 посада Ген. прокурора перейменовувалась у Прокурора УРСР, причому його призначав Прокурор СРСР, а не органи держ. влади УРСР, як було раніше. Прокурорами УРСР були: А. Яченін (1938–44), Р. Руденко (1944–53), Д. Панасюк (1953–63), Ф. Глух (1963– 83), П. Осипенко (1983–90), М. Потебенько (1990–91). З проголошенням незалежності України повноваження Прокурора УРСР було припинено, натомість встановлено посаду Ген. прокурора України. У 1991–93 її займав В. Шишкін, 1993–95 — В. Дацюк, 1995–97 — Г. Ворсінов, 1998– 2002 — М. Потебенько, 2002–03 та 2004–05 — С. Піскун, 2003–04 — Г. Васильєв, від 2005 — О. Медведько. У 1997–98 в. о. Ген. прокурора України були О. Литвак і Б. Ференц.

О. Р. Михайленко

завантажити статтю