В’язлов Андрій Григорович

ВʼЯ́ЗЛОВ Андрій Григорович (1862, Волинь — 16. 10. 1919, м. Камʼянець-Подільський, нині Хмельн. обл.) — право­знавець, державний діяч. Закін. Університет св. Володимира у Києві. Працював мировим суд­дею, був чл. окруж. суду. Від 1905 — чл. Кон­ституц.-демократ. партії. 1906 обраний депутатом 1-ї Держ. думи Росії, належав до укр. фракції та Союзу автономістів. Після роз­пуску Думи за­ймався адвокат. діяльністю. Під час 1-ї світової війни — уповноважений Комітету Пд.-Зх. фронту та Всерос. союзу міст при штабі 8-ї армії. Організовував шпиталі для поранених, надавав допомогу біженцям, створював будинки для дітей-сиріт тощо. Активно спів­працював з товариством «Просвіта». Під час Лютн. революції 1917 при­єд­нався до укр. нац. руху. Від 1917 — чл. ТУПу; згодом — Укр. партії соціалістів-федералістів. За УЦР 1917 — комісар Волин. губ. У квітні 1918 обраний Ген. суд­дею УНР. За часів Української Держави від липня 1918 — сенатор Адм. Ген. суду Держ. Сенату, товариш міністра судівництва — нач. Гол. упр. на­гляду за місцями увʼязне­н­ня. Від 24 жовтня до 14 листопада 1918 — міністр судівництва Української Держави. За Директорії 1919 очолював Укр. від­діл. Червоного Хреста.

Літ.: Депутаты с тер­ритории Украины и деятельность их в Государствен­ной думе // Укр. вест. 1906. № 11; Нові міністри // Нова Рада. 1918, 26 жовт.; Єфремов С. Памʼяті А. Г. Вʼязлова // Промінь. 1919, 15 жовт.

В. М. Чисников

Завантажити статтю