Генетична психологія

ГЕНЕТИ́ЧНА ПСИХОЛО́ГІЯ — галузь психологічної науки, що вивчає об’єктивні процеси зародження психічних явищ на основі попередніх та становлення нових психічних механізмів. Ідеї генезису псих. явищ, як і застосування генет. методу дослідж. проблем психології, зародилися давно. Виділяють два напрями Г. п.: генет. епістемологія Ж. Піаже, метою якої є вивчення психол. механізмів та умов виникнення у людини різних форм і типів знань, понять, пізнав. операцій, співвідношення знань різного типу і рівня між собою, і власне Г. п., представлена дослідж., виконаними у межах культурно-істор. концепції Л. Виготського з використанням експерим.-генет. методу, якщо дослідж. має експерим. характер. Об’єктом останньої виступає людина, духовно-тілесний індивід, породжений предметно-практич. діяльністю людства, трансформованою потім в окремих аспектах у його власну діяльність, а її завданням є встановлення закономірностей генезису вихідного змісту, недиференційованої чутливості людини до такого рівня досконалості псих. механізмів діяльності, коли виникає здібність здійснювати відкриття, винаходи або створювати художні образи.

Виокремлення Г. п. в окрему галузь психол. науки пов’язане, передусім, з провідним принципом визначення предмета її дослідж. (його встановлюють за результатами аналізу наук. фактів, виходячи з логіки, притаманної об’єкту дослідж.) та застосуванням адекват. методу вивчення псих. явищ. Предметом Г. п. є виникнення псих. явищ, їхнє походження, становлення у життєвих процесах, функціонування та відновлення після втрати ними дійових функцій. Оскільки зміна предмета зумовлює зміну способу його пізнання, і, навпаки, модифікація способу спричинює перетворення у вихідних абстракціях, то однією із центр. проблем Г. п. є проблема методу дослідження. У ролі останнього в Г. п. виступає генетико-моделюючий (експерим.-генет.), який характеризується синтезом психол. дослідж. з проектуванням нових форм засвоєння суспільно-культур. цінностей та організації навч.-вих. процесу, завдяки чому стає можливим розкриття закономірностей псих. розвитку людини. В основі цього методу лежить гіпотеза Л. Виготського про принципи вивчення психіки людини, згідно з якою її специфічні форми не даються людині від народження, а лише задаються як сусп. зразки, тому виникнення та розвиток вищих псих. функцій пов’язані з засвоєнням вироблених у ході історії людства способів використання знакових систем, зокрема у процесі цілеспрям. навч. і виховання. Суть генетико-моделюючого методу полягає в тому, що досліджуваний псих. процес або функція спочатку конструюються у вигляді моделі певної діяльності, а потім актуалізуються через посередництво спец. способів організації активності суб’єкта. У пед. психології таким універсал. способом організації активності суб’єкта є задача, вирішення якої і передбачає функціонування відповідного псих. процесу. Навч. задача, таким чином, в експерим.-генет. дослідж. є штуч. засобом викликання та розвитку псих. процесів, специфіч. їхньою моделлю. Звичайно, між моделлю як об’єктивним та психічним як суб’єктивним, породженим на її основі, немає повної тотожності, а виникають відношення адекватності. У процесі інтеріоризації зовн. соц. зразки спочатку стають засобами психол. організації та регуляції діяльності суб’єкта, а потім переходять у внутр. план, набуваючи форм псих. процесів, які в результаті функціонування збагачуються, стають лабільними. Тут поєднуються власне генезис, що відбувається за об’єктив. законами, своєрідна активність особистості та система соц.-пед. умов функціонування та розвитку.

Окремим напрямом Г. п. стала укр. школа С. Максименка, представники якої особливу увагу приділяють дослідж. психол. механізмів розвитку структур свідомості, становленню міжфункціон. психол. систем та вивченню суті генетико-моделюючого методу. Теор. осмислення досвіду експерим. навч., здійсненого у руслі цього підходу, дало можливість створити систему принципів побудови експерим.-генет. дослідж., провідними серед яких є: принцип аналізу за одиницями (визначення вихідного суперечного відношення, що породжує клас явищ як ціле); історизму (єдності генет. та експерим. лінії дослідж.); системності (ціліс. розгляду псих. утворень); проектування (актив. моделювання, відтворення форм психіки в особливих умовах). Багаторічні дослідж. експериментально підтвердили припущення про те, що розвиток вищих псих. функцій здійснюється завдяки опосередкуванню, тобто засвоєнню дитиною культур. засобів (знаків) в особливій формі активності — навч. діяльності. Встановлено, що засобами, засвоєння яких забезпечує виникнення псих. новоутворень, можуть бути не лише теор. поняття, а й життєвий досвід, мовленнєве висловлювання, спільно-розподільна діяльність, навч. експериментування тощо. Цим обґрунтовано універсальність природи опосередкування як центр. механізму розвитку вищої психіки, виявлено можливість прослідкувати розвиток різних сторін вищих псих. структур, а не лише тих, що пов’язані з теор. мисленням. Широке і всебічне застосування генетико-моделюючого методу дало змогу встановити специфічну «одиницю» генет. аналізу психіки, яка становить суперечливу єдність вихідного відношення «функціонування — розвиток». Це відношення є підґрунтям існування будь-якої псих. структури, що дає можливість не лише проектувати процес розвитку, а й моделювати його як в цілому, так і стосовно окремих структур і механізмів свідомості, внаслідок чого генетико-моделюючий метод розширює галузь застосування, сприяючи тим самим об’єктивному і змістовному розумінню природи людської психіки.

Розмір шрифту

Генетична психологія

Рекомендована література

Інформація про статтю