Генетична психологія

ГЕНЕТИ́ЧНА ПСИХОЛО́ГІЯ — галузь психологічної науки, що ви­вчає обʼєктивні процеси зародже­н­ня психічних явищ на основі попередніх та становле­н­ня нових психічних механізмів. Ідеї генезису псих. явищ, як і за­стосува­н­ня генет. методу дослідж. про­блем психології, зародилися давно. Виділяють два напрями Г. п.: генет. епістемологія Ж. Піаже, метою якої є ви­вче­н­ня психол. механізмів та умов виникне­н­ня у людини різних форм і типів знань, понять, пі­знав. операцій, спів­від­ноше­н­ня знань різного типу і рівня між собою, і власне Г. п., пред­ставлена дослідж., виконаними у межах культурно-істор. концепції Л. Виготського з викори­ста­н­ням екс­перим.-генет. методу, якщо дослідж. має екс­перим. характер. Обʼєктом остан­ньої ви­ступає людина, духовно-тілесний індивід, породжений предметно-практич. діяльністю людства, транс­формованою потім в окремих аспектах у його власну діяльність, а її зав­да­н­ням є встановле­н­ня закономірностей генезису вихідного змісту, недиференці­йованої чутливості людини до такого рівня досконалості псих. механізмів діяльності, коли виникає здібність здійснювати від­кри­т­тя, винаходи або створювати художні образи.

Ви­окремле­н­ня Г. п. в окрему галузь психол. науки повʼязане, перед­усім, з провід­ним принципом ви­значе­н­ня предмета її дослідж. (його встановлюють за результатами аналізу наук. фактів, виходячи з логіки, притаман­ної обʼєкту дослідж.) та за­стосува­н­ням адекват. методу ви­вче­н­ня псих. явищ. Предметом Г. п. є виникне­н­ня псих. явищ, їхнє походже­н­ня, становле­н­ня у жит­тєвих процесах, функціонува­н­ня та від­новле­н­ня після втрати ними ді­йових функцій. Оскільки зміна предмета зумовлює зміну способу його пі­зна­н­ня, і, навпаки, модифікація способу спричинює пере­творе­н­ня у вихідних абстракціях, то однією із центр. про­блем Г. п. є про­блема методу дослідже­н­ня. У ролі остан­нього в Г. п. ви­ступає генетико-моделюючий (екс­перим.-генет.), який характеризується синтезом психол. дослідж. з проектува­н­ням нових форм засвоє­н­ня су­спільно-культур. цін­ностей та організації навч.-вих. процесу, завдяки чому стає можливим роз­кри­т­тя закономірностей псих. роз­витку людини. В основі цього методу лежить гіпотеза Л. Виготського про принципи ви­вче­н­ня психіки людини, згідно з якою її специфічні форми не даються людині від народже­н­ня, а лише задаються як сусп. зразки, тому виникне­н­ня та роз­виток вищих псих. функцій повʼязані з засвоє­н­ням вироблених у ході історії людства способів викори­ста­н­ня знакових систем, зокрема у процесі цілеспрям. навч. і вихова­н­ня. Суть генетико-моделюючого методу полягає в тому, що досліджуваний псих. процес або функція спочатку конструюються у ви­гляді моделі певної діяльності, а потім актуалізуються через посередництво спец. способів організації активності субʼєкта. У пед. психології таким універсал. способом організації активності субʼєкта є задача, виріше­н­ня якої і перед­бачає функціонува­н­ня від­повід­ного псих. процесу. Навч. задача, таким чином, в екс­перим.-генет. дослідж. є штуч. засобом виклика­н­ня та роз­витку псих. процесів, специфіч. їхньою моде­л­лю. Звичайно, між моде­л­лю як обʼєктивним та психічним як субʼєктивним, породженим на її основі, немає повної тотожності, а виникають від­ноше­н­ня адекватності. У процесі інтеріоризації зовн. соц. зразки спочатку стають засобами психол. організації та регуляції діяльності субʼєкта, а потім пере­ходять у внутр. план, набуваючи форм псих. процесів, які в результаті функціонува­н­ня збагачуються, стають лабільними. Тут по­єд­нуються власне генезис, що від­бувається за обʼєктив. законами, своєрідна активність особистості та система соц.-пед. умов функціонува­н­ня та роз­витку.

Окремим напрямом Г. п. стала укр. школа С. Максименка, пред­ставники якої особливу увагу приділяють дослідж. психол. механізмів роз­витку структур сві­домості, становлен­ню між­функціон. психол. систем та ви­вчен­ню суті генетико-моделюючого методу. Теор. осмисле­н­ня досвіду екс­перим. навч., здійсненого у руслі цього під­ходу, дало можливість створити систему принципів побудови екс­перим.-генет. дослідж., провід­ними серед яких є: принцип аналізу за одиницями (ви­значе­н­ня вихідного суперечного від­ноше­н­ня, що породжує клас явищ як ціле); історизму (єд­ності генет. та екс­перим. лінії дослідж.); системності (ціліс. роз­гляду псих. утворень); проектува­н­ня (актив. моделюва­н­ня, від­творе­н­ня форм психіки в особливих умовах). Багаторічні дослідж. екс­периментально під­твердили припуще­н­ня про те, що роз­виток вищих псих. функцій здійснюється завдяки опосередкуван­ню, тобто засвоєн­ню дитиною культур. засобів (знаків) в особливій формі активності — навч. діяльності. Встановлено, що засобами, засвоє­н­ня яких забезпечує виникне­н­ня псих. ново­утворень, можуть бути не лише теор. поня­т­тя, а й жит­тєвий досвід, мовлен­нєве висловлюва­н­ня, спільно-роз­подільна діяльність, навч. екс­периментува­н­ня тощо. Цим об­ґрунтовано універсальність природи опосередкува­н­ня як центр. механізму роз­витку вищої психіки, виявлено можливість прослідкувати роз­виток різних сторін вищих псих. структур, а не лише тих, що повʼязані з теор. мисле­н­ням. Широке і всебічне за­стосува­н­ня генетико-моделюючого методу дало змогу встановити специфічну «одиницю» генет. аналізу психіки, яка становить суперечливу єд­ність вихідного від­ноше­н­ня «функціонува­н­ня — роз­виток». Це від­ноше­н­ня є під­ґрунтям існува­н­ня будь-якої псих. структури, що дає можливість не лише проектувати процес роз­витку, а й моделювати його як в цілому, так і стосовно окремих структур і механізмів сві­домості, внаслідок чого генетико-моделюючий метод роз­ширює галузь за­стосува­н­ня, сприяючи тим самим обʼєктивному і змістовному ро­зумін­ню природи людської психіки.

Завантажити статтю