Генічеськ
ГЕНІ́ЧЕСЬК — місто Херсонської області, райцентр. Знаходиться за 216 км від обл. центру, у пн.-сх. частині узбережжя Утлюц. лиману Азов. моря і відділяється від коси Арабатська Стрілка протокою Тонка, яка з’єднує лиман з оз. Сиваш. Залізнична ст., автостанція, мор. порт. Має автобусне сполучення з містами Херсон, Сімферополь, Ялта, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Кривий Ріг. Площа 14,3 км2. Насел. 21 793 особи (2001, складає 93,6 % до 1989): українців — 69,5 %, росіян — 26 %, татар — 2 %. Вперше згадується 1784. Назва міста походить від назви протоки (від тюрк. «дженіче» — тонкий). Перші поселенці називали його Усть-Азовськ. Назви Г. і Усть-Азовськ деякий час існували паралельно. У 1835 від Г. по Арабатській Стрілці прокладено пошт. тракт. Від 1837 — містечко. Входив до складу Мелітопол. пов. Таврій. губ. У травні 1855 під час Крим. війни 1853–56 зазнав знач. руйнувань від англо-франко-турец. флоту. 1876 у Г. проклали залізничну гілку від лінії Лозова–Сімферополь. На 1897 у м-ку проживало бл. 8,1 тис. осіб. За часів укр. революції 1917–21 Г. — зона селян. повстан. рухів. 1921 — повіт. центр Запоріз. обл. Від 1923 — райцентр (1923–32 — Мелітопол. округи Катеринослав. губ., 1932– 39 — Дніпроп., 1939–44 — Запоріз., від 1944 — Херсон. областей). 1903 надано статус міста. Від 19 вересня 1941 до 30 жовтня 1943 — під нім.-фашист. окупацією; зазнав знач. втрат. До квітня 1944 у Г. велися бої за Арабатську Стрілку. Гол. підприємства: асфальт. завод, с.-г. підприємство «Волна», ВАТ «Генічес. хлібозавод», ТОВ «Мед.-вироб. компанія “Славмед”» (виробництво мед. вати, матраців, байк. та напіввовняних ковдр), Генічес. маш.-буд. завод, рибколгосп «Ревхвиля». У місті — 4 заг.-осв. школи, г-зія, санаторна школа-інтернат, ліцей, 2 ПТУ, мед. училище, філії Херсон. тех. університету, Запоріз. юрид. інституту МВС України; рай. лікарня, протитуберкульоз. диспансер, СЕС; рай. Будинок культури, Палац творчості дітей та юнацтва, дит. муз. школа, 3 б-ки, Генічеський краєзнавчий музей; ДЮСШ, шахово-шашковий клуб, стадіон; 2 готелі, парк культури і відпочинку; відділ. 6-ти банків. Функціонують нар. естрад. оркестр Будинку культури, нар. аматор. театр «Ренесанс», зразковий колектив сучас. та бального танцю «Мозаїка». Виходить г. «Приазовська правда».1999 започатк. проведення фестивалю нац. культур «Таврійська родина» (від 2005 — всеукр.). Реліг. громади: УПЦ МП, мусульман, адвентистів сьомого дня, євангел. християн-баптистів, свідків Єгови. У місті досить розвинені спорт. традиції. Г. є ареною регіон. змагань з боксу, міжнар. турніру з шахів «Азовська хвиля», чемпіонату України з футболу серед дит. команд. Пам’ятки архітектури: маяк (1879), храм Різдва Пресвятої Богородиці (1905), будівля колиш. міської управи (нині рай. с.-г. упр., 1908), арка Калімбета (1909). У Г. встановлено пам’ятник Т. Шевченку, монумент «Дружба» на честь дружби укр. та грузинського народів, мемор. комплекс «Скорботна мати». У 1920-х рр. у Г. працював двічі Герой Радянського Союзу С. Ковпак. Серед видат. уродженців — д-р філос. н. Д. Жданов, д-р мед. н. В. Зяблов, д-р тех. н. В. Білецький, д-р екон. н. В. Павлов; кінооператор М. Глідер, режисер та кіноактор М. Бровко; графік Й. Дайц, живописці Т. Диманова-Голинська, Л. Малик; тренер (легка атлетика) А. Орнанджі; Герої Рад. Союзу І. Казинець та В. Курасов. На тер. міста виявлені курганні поховання епохи пізньої бронзи (2-га пол. 2 — поч. 1 тис. до н. е.).
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
Населені пункти 