Геногеографія

ГЕНОГЕОГРА́ФІЯ (від ген і географія) — роз­діл генетики, що ви­вчає роз­поділ генів в ареалі і механізми, що його ви­значають. Г. є складовою вче­н­ня про генофонд.

Термін «Г.» за­провадив рос. генетик О. Серебровський на­прикінці 20-х рр. 20 ст. Він також увів поня­т­тя «концентрація гена», «показник примітивності популяцій», «генетична дифузія», «течії у генофонді» та ін. Г. як наука сформувалася на стику генетики, еволюц. біо­логії, гео­графії і природн. історії. Пріоритет. напрямом Г. є рекон­струкція істор. процесу формува­н­ня виду, увʼязува­н­ня роз­поділу роз­маї­т­тя генофонду в просторі з історією його формува­н­ня. Осн. зав­да­н­ня Г.: вичленовува­н­ня центрів походже­н­ня видів і генет. ендемізму; ви­значе­н­ня напряму осн. міграц. потоків, зон змішува­н­ня геогр. форм і рас.

Значний внесок у становле­н­ня Г. як науки належить М. Вавилову, який сформулював концепцію осередків утворе­н­ня сортів культур. рослин і центри їх походже­н­ня.

Спочатку в геногеогр. дослідж. як генні маркери використовувалися дис­кретні морфол. ознаки — фени, пізніше хромосом. поліморфізм, у людини — групи крові. На сучас. рівні як маркери генофонду частіше використовуються алозими й ділянки ДНК, що варіюють. Особлива увага приділяється гео­графії генофонду людини. Випущено спец. геногеогр. атласи насел. світу і більш детальні — насел. окремих країн. Видається фаховий наук. ж. «Genogeography» (США).

У формуван­ні сучас. Г. пріоритетним залишається внесок вітчизн. учених, що за­ймалися роз­робле­н­ням цієї про­блеми у мас­штабі Пн. Євразії у 1940– 80-х рр. (Ю. Ричков, М. Воронцов, С. Гершензон).

Завантажити статтю