Географія АПК

ГЕОГРА́ФІЯ АПК — галузь економічної і соціальної гео­графії, що ви­вчає агро­промисловий комплекс (АПК) у територіальному аспекті: закономірності роз­витку, структура, форми зосередже­н­ня виробництва і від­мін­ності. Г. АПК включає роз­міще­н­ня і взаєморозташува­н­ня його гол. сфер: с. госп-во, що формує сировин­ну ланку АПК (виробництво зерна, цукр. буряків, соняшнику, плодів та овочів, мʼяса й молока та ін.); пере­робле­н­ня с.-г. сировини за видами виробництва — цукру-піску, борошна, плодоовоч. консервів, олії, мʼясної та молоч. продукції тощо (осн. центри, їх сировин­ні зони, форми госп. діяльності); заготівля, зберіга­н­ня, транс­портува­н­ня і реалізація продукції АПК; виробництво засобів агро­пром. виробництва, його обслуговува­н­ня (виробництво с.-г. машин і обладна­н­ня для пере­роб. промисловості, виробництво засобів захисту рослин, інформ., наук., освітні, рекламні, консалтингові види діяльності). В основі територ. організації АПК лежать такі принципи: роз­міще­н­ня виробництва с.-г. продукції та її пром. пере­робле­н­ня в р-нах з найбільш сприятливими природ. й екон. умовами; тяжі­н­ня до великих систем роз­селе­н­ня — мас. споживача агро­продовольчої продукції. На територ. організацію АПК впливають природні умови, можливості їх викори­ста­н­ня для виробництва с.-г. сировини, наявність матеріал.-тех. засобів для її пром. пере­робле­н­ня, інфра­структурне освоє­н­ня території та комунікац. мережа, концентрація споживачів. У звʼязку з пере­ходом до ринк. системи господарюва­н­ня обʼєктом ви­вче­н­ня Г. АПК стали також агро­продовольчі ринки. Г. АПК в роз­різі конкрет. регіонів ви­вчає: конкурентні пере­ваги території (регіону) щодо роз­витку АПК у системі територ. поділу праці; природно-геогр. та екон. чин­ники територ. диференціації АПК; структуру, спеціалізацію і роз­міще­н­ня АПК та його складників спів­від­носно з природно-ресурс. потенціалом з урахува­н­ням НТП, глобалізації виробництва; зміни у територ. організації АПК в умовах ринк. пере­творень; регіонал. від­мін­ності в роз­витку АПК і формува­н­ня агро­продовольчих ринків; екс­порт. потенціал АПК і напрями зовн.-екон. діяльності держави та її регіонів.

Осн. роз­ділами Г. АПК є гео­графія рослин­ниц.-пром. і тварин­ниц.-пром. комплексів. В основі територ. організації рослин­ниц.-пром. комплексів лежить принцип зональності природ. умов, залежності від ґрунт.-клімат. чин­ників. Тварин­ниц.-пром. комплекси меншою мірою повʼязані з природ. зонал. від­мін­ностями. Вони зосереджені не лише в р-нах зі сприятливими природ. умовами для польового кормовиробництва, а й з орієнтацією на лукопасовищні угі­д­дя, роз­виток комбікорм. промисловості, наявність від­ходів під­приємств, що пере­робляють с.-г. сировину (цукр., спирт. тощо).

Зональність у роз­міщен­ні АПК зумовлює формува­н­ня спеціаліз. р-нів і зон. В Україні сформувалися зони цукробурякового, олієжирового виробництва, р-ни — плодоовочеві, вино­градовиноробні, молочно­промислові тощо. Крім зональних, виділяють приміські АПК. Вони зосереджені побл. великих міст, зорієнтовані на мас. споживача, залежать від попиту на агро­продовольчу продукцію, спеціалізуються перед­усім на виробництві малотранс­портабел. продукції (плодоовочевої, мʼясо-молочної). Приміські АПК мають тенденцію до зменше­н­ня за рахунок під­вище­н­ня ролі зонал. АПК. Г. АПК за­знає змін внаслідок ринк. пере­творень в аграр. сфері та роз­витку нових форм господарюва­н­ня. У зерно­пром. під­комплексі значно зросла концентрація посівів зерн. культур у регіонах з найбільш сприятливими природ. умовами — степ. (Дні­проп., Донец., Запоріз., Кіровогр., Микол., Одес. обл.) і лісо­степ. (Хмельн., Харків., Вінн., Полтав. обл.). Остан­нім часом скоротилося виробництво цукр. буряків і цукру, однак роз­ширилися межі цукробуряк. зони за рахунок менш сприятливих степ. р-нів (Дні­проп., Микол., Одес., Запоріз., Херсон. обл.). Посилилася роль олієжирового під­комплексу, роз­ширився ареал виробництва насі­н­ня соняшнику і в традиц. степ. регіонах (Дні­проп., Донец., Микол., Одес., Кіровогр., Запоріз., Херсон. обл.), і в тих, що не мають до­статньо сприятливих умов для товар. виробництва цієї культури (Хмельн., Чернів., Черніг. обл.). У тварин­ниц.-пром. комплексах значно знизилася територ. концентрація виробництва через скороче­н­ня поголівʼя, зменше­н­ня його продуктивності та обсягів виробництва сировини. Найбільший спад у тварин­ниц.-пром. комплексах спо­стерігається у пд. та сх. регіонах (Кіровогр., Дні­проп., Запоріз., Микол., Херсон., Полтав. обл.), в яких раніше були зосереджені великі спеціаліз. господарства пром. типу; менший спад виробництва — у тварин­ниц.-пром. комплексах Поді­л­ля, Зх. України. Інтенсивніше роз­виваються тварин­ниц.-пром. комплекси приміського типу у Київ., Донец., Львів., Одес., Харків. обл., традиц. спеціаліз. р-нах Прикарпа­т­тя та Поді­л­ля, Черкас. і Черніг. обл.

Завантажити статтю