ГЕОРГІ́ЄВ Володимир Іванов (Георгиев Владимир Иванов; 03(16). 02. 1908, с. Габаре Врачан. пов., Болгарія — 14. 07. 1986, Софія) — болгарський мово­знавець. Брат Е. Георгієва. Акад. Болгар. АН (1952). Видатний славіст, індоєвропе­їст, фахівець із заг. мово­знавства. Закін. Софій. університет (1930; викл. Д. Дечев, В. Бешевлієв, Ст. Младенов). Спеціалізувався за кордоном (1933– 34, 1939, 1946–47) з класич. мово­знавства (у П. Кречмера, Н. Йокла), фонології (у М. Трубецького). Від 1931 викладав у Софій. університеті: від 1945 — проф., 1948–74 — завідувач кафедри заг. та порівнял.-індоєвроп. мово­знавства. Моно­графії Г. «Въ­проси на българската етимология» (София, 1958) та «Ис­следования по сравнительно-историческому языко­знанию. Родствен­ные отношения индоевропейских языков» (Москва, 1958) стали теор. базою для фронтал. рекон­струкції первіс. форми і значе­н­ня лексики; під керівництвом ученого ви­йшли 1–3 т. «Български етимологичен речник» (т. 1–6, 1964–2002). Ви­вчав мови Балкан., Малоазій. та Апенін. ареалів («Траките и техният език», 1977). У дослідж. Г. зі славістики «Вокалната система в развоя на славянските езици» (1964), «Основни про­блеми на славянската диахрон­на морфология» (1969) роз­глянуто в діахроніч. плані фонемну систему із залуче­н­ням даних старословʼян. мови, стародав. антропонімії та топонімії, механізм від­кри­т­тя закритих складів через метатезу плавних. Учений по­глибив і роз­ширив звʼязки прасловʼян. мови з балт., герман. та індо-іран. мовами. Він за­ймався актуал. пита­н­нями болгаристики («Про­блеми на българския език», 1985), зокрема правопису. Був одним із укладачів «Правописен речник на българския книжовен език» (1945), гол. ред. ж. «Български език», «Балканско езико­знание», 1–6 т. енциклопедії «България: В 7 т.» (1978–96), а також ви­дань «Кратка българска енциклопедия: В 5 т.» (1963–69), «Енциклопедия. А–Я» (1974). Усі за­знач. ви­да­н­ня опубл. в Софії. Г. сприяв роз­витку науки на посаді ректора Софій. університету, віце-президента Болгар. АН (1959– 72), дир. Єдиного центру мови й літ-ри Болгар. АН (від 1972), очолював Болгар. та Між­нар. комітети славістів (1958–63 та від 1983), Між­нар. комітет з ви­вче­н­ня Пд.-Зх. Європи (1965–67). Був чл. низки іноз. академій, почес. д-ром ВНЗів Європи, зокрема й Київського університету (1983). Лауреат Димитрів. премій (1951, 1969), нагородж. орденами і медалями Болгарії.