КРАСНОПІ́ЛЛЯ — селище міського типу Сумської області, райцентр. Краснопільській селищній раді під­порядковані села Ми­­хайлівка, Новодмитрівка, Таратутине та селище Михайлівське. Знаходиться при впадін­ні річок Закоби­л­ля і Тонка в Сироватку (притока Псла, басейн Дніпра), за 40 км від обласного центру. Площа 10,5 км2 . Населе­н­ня 8935 осіб (2001, складає 94,4 % до 1989), пере­важно укра­­їнці. Залізнична станція. Виникне­н­ня Краснопі­л­ля повʼязане зі споруд­жен­ням Бєлгородської оборон­ної лінії для захисту пів­ден­них кордонів Російської держави від нападів кримських татар і ногайців, зокрема зі зведе­н­ням 1640–45 під керівництвом полковника І. Краснопільського фортеці. На початку 1650-х років по­близу неї осе­­лилася значна кількість селян і козаків з під­контрольних Польщі українських територій. Від кінця 1650-х років Краснопі­л­ля — сотен­не містечко Сумського слобідського полку. 1673 в укріплен­ні мешкало 1136 осіб. Краснопі­л­ля неодноразово за­знавало нападів татар, зокре­­ма 1659, 1663 і 1668. У 1-й чверті 18 ст. містечко втратило своє оборон­не значе­н­ня унаслідок пере­несе­н­ня кордонів Російської держави на Пів­день. Від 1765 — військова слобода Миропільського комісарства Сумської провінції, від 1780 — Охтирського пов. Харківського намісництва, від 1796 — волосного центру Слобідсько-Української, від 1835 — Харківської губернії. Від початку 18 ст. — один із центрів кахельного виробництва. У цей період про­­водилося 3 щорічних ярмарки, дві­­чі на тиждень збиралися базари. 1732 діяли 3, 1857 — 2 школи. 1886 мешкало 5656, 1913 — 7486 осіб. На початку 20 ст. прокладено залізницю. Під час воєн­них дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. Від 1932 — у скла­­ді Харківської, від 1939 — Сумської обл. 1926 у Краснопіл­лі з навколишніми населеними пунк­­тами (згодом були при­єд­нані) мешкало 10 183 особи. Красно­­пільці чинили опір проведен­ню насильницької колективізації. На­прикінці березня 1930 вони під­няли пов­ста­н­ня, яке згодом було придушене. Пізніше 45 селянських господарств роз­куркулено, а 8 сімей найзаможніших селян пере­селено за межі України. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, за­знали сталінських ре­пресій. Від 15 жовтня 1941 до 8 серпня 1943 з пере­рвами — під німецько-фашистською окупацією. Нацисти вбили 63, вивезли на примусові роботи до Німеч­чини 228 краснопільців. 11 лютого 1943 Краснопі­л­ля на деякий час захопили партизани зʼ­єд­на­н­ня М. Наумова. 23 лютого 1943 у село вві­йшли радянські війська, однак 18 березня того ж року під на­­тиском пере­важаючих сил про­­тивника змушені були ві­ді­йти. Через Краснопі­л­ля проходила лінія фронту. Під час визволе­н­ня села загинуло 308 радянських воїнів. 1475 краснопільців воювало на фронтах 2-ї світової війни. Від 1956 — смт. 1941 мешкало близько 6,8 тис., 1959 — 9,9 тис., 1970 — 9 тис., 1979 — 9,2 тис. осіб. У Краснопіл­лі — 3 загальноосвітні шко­­ли, гімназія, ПТУ, 3 дитсадки; Па­­лац культури, 2 клуби, центральна ра­йон­на і дитяча бібліотеки, музична школа, Краснопільський крає­знавчий музей; центральна ра­йон­на лікарня, фельдшерсько-акушерський пункт, СЕС; від­діле­н­ня 6-ти банків; готель. Виходить газета «Пере­мога». Релігійні громади: УПЦ МП, свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, євангельських християн-баптистів. Встановлено меморіал воїнам, які загинули під час 2-ї світової війни. Серед видатних уродженців — фізик Л. Брижик, анатом Т. Капустіна, генетик, селек­ціонер М. Мигаль, літературо­­знавець Л. Ушкалов; художник О. Тарасенко; акторка Н. Реус; важко­атлет, громадський і спортивний діяч Л. Жаботинський, біатлоністки сестри Валентина та Віта Семеренко. Редактор ра­йон­ної газе­ти працював письмен­ник, літературо­знавець З. Мороз; у художньо-керамічній школі на­вчався пись­мен­ник Іван Багряний (І. Лозо­­вʼягін), у школі № 2 — лижник О. Уш­­ка­ленко.