ВОРО́НИН Прохор Данилович (псевд. і крипт.: П. В-н, Т. Р. У-на, Про-Хор, Ворон-Вороніцький, П. Голота, П. Данилович, М. Зоря, П. Нетяга, В. Прохор, Прохорець, Хор-Про, Запічний Цвіргун, Corvus albus; 21. 06(03. 07). 1885, с. Цвіжин, нині Вінн. р-ну Вінн. обл. — 24. 04. 1940, Київ) — письмен­ник, журналіст і педагог. Батько Г. Ворониної, Н. Андріанової-Гордієнко, дід Лесі Ворониної. Член «Плугу». Навч. у Камʼянець-Поділ. духов. семінарії (виключ. 1904 за участь в українофіл. гуртку). Учителював, працював кор., у ред. г. «Рада» (Київ), діловодом у Харків. університеті. Від 1937 — у Києві: спів­роб. г. «Червоне село», «Червоний край». Як прозаїк дебютував оповіда­н­ням «На зажинках» у київ. г. «Громадська думка» (1906). Зібрав спогади про С. Ру­данського, які лягли в основу кореспонденції «На батьківщині С. В. Ру­данського: З подорожніх вражень» // «Рада», 1907, 13 лип. Автор оповідань з життя школи дорев. і порев. часу, в яких виявив тонке ро­зумі­н­ня дит. душі; у деяких творах правдиво від­образив атмо­сферу укр. села тих років. Пере­клав окремі твори Д. Маміна-Сибіряка, М. Горького («Кирилко», Х., 1936), В. Іванова, К. Треньова, І. Новикова («Оповіда­н­ня Наталі Степанівни», Х., 1930), Я. Кальницького («Чакрак (Син полку)», Х., 1931).