Врангелівщина

ВРА́НГЕЛІВЩИНА — політичний режим російських білогвардійських військ на Пів­дні України у квітні — листопаді 1920. Після провалу на­ступу на Москву війська генерала А. Денікіна та кризи його режиму на Пд. Росії залишки білогвардій. війська зосередились у Криму. 4 квітня 1920 А. Денікін офіц. пере­дав командува­н­ня ЗС Пд. Росії генералу П. Врангелю, який 16 серпня у Севастополі сформував з монархістів, октябристів і кадетів уряд Пд. Росії на чолі з О. Кривошеїним. Осн. метою ново­створ. уряду була ре­ставрація імперії у ви­гляді федерації. На цьому шляху П. Врангель від­мовився від ідеології «єдиної і неділимої Росії», по­обіцяв Дону й Кубані не порушувати автоном. прав козацтва, зробив ряд кроків до пошуків контакту з урядом УНР, зокрема 10–14 вересня у Севастополі велись пере­говори із укр. військ. делегацією на чолі з полковником І. Литвиненком, яка за­пропонувала умови військ.-політ. протибільшов. союзу: ви­зна­н­ня УНР само­стій. державою, пере­дача їй Чорномор. флоту, ко­ординація військ. дій, організація місц. укр. влади. П. Врангель заявив, що він обовʼязково дійде до політ. поро­зумі­н­ня з Україною, однак через ускладне­н­ня військ.-політ. ситуації на­ступ. тур пере­говорів так і не від­бувся. Одним із найголовніших норматив. актів врангелів. уряду був «Закон про землю», покликаний нормалізувати стосунки із селянством шляхом проведе­н­ня радикал. аграр. реформи. За цим законом осн. частина земель пере­давалася виборним повітовим та волосним земел. радам, які мали виробити місц. норми землеволоді­н­ня й поділити землю, що пере­ходила у повну приватну власність за умови внесе­н­ня у держ. хлібний фонд 20 % середньо­статист. річного врожаю протягом 25 р. Аграр. реформою П. Врангель намагався прихилити до себе укр. селянство й викори­стати пов­стан. рух у боротьбі з більшовиками, а також поповнити свою армію і забезпечити стабільність тилу. Робітникам уряд обіцяв захист від зло­вживань під­приємців, франц. союзникам — концесію на всі укр. залізниці, три чверті видобутку нафти і чверть донец. вугі­л­ля. Як і ін. політ. і військ. сили, уряд Пд. Росії нещадно грабував укр. народ, вивозячи за кордон с.-г. продукцію, сировину, істор. і культурні цін­ності. Успішний на­ступ поляків під­штовхнув П. Врангеля до актив. воєн. дій: 6 червня 1920 він роз­почав на­ступ проти більшов. частин на Пд. України, до 24 червня захопив Пн. Таврію, а протягом літа — Пд. Катеринославщину (нині Дні­проп. обл.), м. Маріуполь (нині Донец. обл.), Олександрівськ (нині Запоріж­жя), Синельникове (нині Дні­проп. обл.). Однак через від­сутність резервів закріпити успіх білогвардійцям не вдалося. Рев­військрада РРФСР, утворивши окремий Пд. фронт на чолі з М. Фрунзе, 16 жовтня 1920 під­писала воєн­но-політ. угоду з пов­стан. армією Н. Махна про спільні дії проти врангелівців. Під за­грозою оточе­н­ня білогвардійці від­ступили за укріпле­н­ня Пере­коп. пере­шийка, взяти які більшов. війська змогли лише ціною значних втрат. П. Врангель не чинив опору, однак капітулювати від­мовився, а 14 листопада (разом з флотом) від­плив до Стамбула. Рештки його армії і багато цивіл. осіб мор. шляхом евакуювалися до Румунії, Туреч­чини та у країни Африки (зокрема до Тунісу, Алжиру, Єгипту). Значна частина білогвардій. солдатів і офіцерів, які не захотіли їхати на чужину і залишилися в Криму, згодом була роз­стріляна більшовиками.

Завантажити статтю