Всеукраїнський національний конгрес

Визначення і загальна характеристика

ВСЕУКРАЇ́НСЬКИЙ НАЦІОНА́ЛЬНИЙ КОНГРЕ́С — зі­бра­н­ня пред­ставників українських політичних партій і громадських організацій. Від­бувся 6–8 квітня 1917 у Києві у приміщен­ні Купецького зі­бра­н­ня, нині Нац. філармонія України. Його скликан­ню пере­дувала значна організац. робота під керівництвом М. Грушевського. За задумом організаторів В. н. к. повинен був роз­глянути реалії та пер­спективи нац. будівництва, остаточно затвердити УЦР як всеукр. нац. орган, поширити її вплив на всю тер. України. На ньому були пред­ставлені делегати від різних верств насел., багатьох політ. партій та громад. рухів, т-в, спілок та організацій, фронтових частин і флоту, усіх укр. губерній, Галичини, Буковини, Бес­сарабії, Холмщини, а також укр. громад Кубані, Москви, Петро­града (нині С.-Петербург) та ін. тер. поза межами України. Всього на кон­грес прибуло 1500 делегатів, з яких 700 — із вирішал. голосом, 200 — із дорадчим і 600 — за­прошених та гостей. Вступним словом кон­грес від­крив голова УЦР М. Грушевський. Головував на ньому най­старіший з-поміж делегатів, пред­ставник Кубані С. Єрастов. З гол. питань — нац. будівництва та реорганізації УЦР на нових демократ. засадах — делегати заслухали доповіді Д. Дорошенка «Державне право і федеративні змага­н­ня на Україні», О. Шульгина «Федералізм. Домага­н­ня демократичної федеративної Російської Республіки», Ф. Крижанівського «Спосіб і порядок фактичного творе­н­ня автономної України і від­носини до російських Установчих зборів». Єдиною формою держ. устрою Росії В. н. к. ви­знав федеративну демократ. респ. Учасники кон­гресу висунули вимоги нац.-територ. автономії України, практ. реалізації принципів автоном. життя, врегулюва­н­ня кордонів у згоді з волею населе­н­ня, участі України у мирній конференції. Кон­грес затвердив норми обра­н­ня до УЦР: дві третини пред­ставників — від губерній і міст, третина — від київ. укр. організацій та ін. центр. установ, і обрав склад УЦР із 118-ти осіб. УЦР надавалося право роз­ширити свій склад на 15 %, щоб у процесі її пере­творе­н­ня на орган кра­йової влади охопити пред­ставників нац. меншин. Головою УЦР таємним голосува­н­ням майже одноголосно обрано М. Грушевського, його за­ступниками — В. Вин­ниченка і С. Єфремова. 8 квітня УЦР обрала Виконав. комітет, який від липня називався Малою Радою. З ініціативи Селян. спілки одноголосно було вирішено спорудити у Микол. саду нав­проти Університету св. Володимира на місці памʼятника Миколі І памʼятник Т. Шевченку. В. н. к. дав поштовх роз­виткові укр. нац. руху, виявив організовану волю українського народу до від­родже­н­ня нації та утворе­н­ня незалеж. держави. Він став тріумфом ідеї укр. державності і фактично першими Установ. зборами України, які обрали УЦР — перший укр. парламент.

Літ.: Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. Т. 1. Уж., 1930; Хміль І. На шляху від­родже­н­ня української державності (Український національний кон­грес — зʼїзд, 6–8 квітня 1917) // Істор. зошити. К., 1994. Вип. 2.

В. П. Капелюшний

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю