Вулканологія

ВУЛКАНОЛО́ГІЯ — наука про вулкани, їх морфологію, діяльність, походже­н­ня, закономірність роз­міще­н­ня на земній поверх­ні та про продукти виверже­н­ня. В. ви­вчає перш за все діяльність вулканів — динаміку процесів виверже­н­ня, послідовність фаз виверже­н­ня, вибухи та рух водяного пару і газів, викиди та виливи лави, зміну складу лави та виверже­н­ня в часі; механізм пере­міще­н­ня лав різних фаз та різних за складом, інші фіз. та хім. явища, кількість та склад продуктів виверже­н­ня. 1947 О. Заварицький першим роз­ділив власне В. і ви­вче­н­ня древніх (згаслих) вулканів і за­пропонував називати ви­вче­н­ня древніх вулканів вулканіч. геологією, або палеовулканологією. Він під­креслив значе­н­ня методу актуалізму для про­блем палеовулканології. Особливо плідно за­стосовуються методи актуалізму для ви­вче­н­ня класу виверже­н­ня древніх (палео-) вулканів, що виражені в по­єд­нан­ні узагальнень матеріалів по діючих вулканах Камчатки, Курил. о-вів та по палеовулканах Закарпа­т­тя. Найбільший вплив на динаміку вулканіч. процесів має газова складова виверже­н­ня, її кількіс. обʼєм у приповерх­невих камерах вулканів. На основі вулканологічних та геол., зокрема петро­граф., петрохім., геохім., геофіз., дослідж. формуються методи палеовулканол. рекон­струкцій, які успішно здійснюються не тільки для вулканіч. областей неогею, але також і для глибокого докембрію, де процеси метаморфізму первин­них магмат. та осад. порід докорін­но змінили їх речовин. склад та морфологію. Матеріали вулканол. та палеовулканол. дослідж. взаємодоповнюються і дають змогу створе­н­ня методол. основи виявле­н­ня еволюції вулканізму, як і магматизму в цілому, в геол. історії Землі. Глибоко еродовані палеовулкани пред­ставляють собою над­звичайно цінні обʼєкти для ви­вче­н­ня звʼязку їхніх поверх­невих та приповерх­невих частин (апаратів) з глибин. камерами, які виражені звичайно крупними плутонами, штоками, дайками, силами (пластовими тілами), що в комплексі з вулканами створюють вулкано-плутонічні асоціації.

1971 В. Бондарчук довів значну роль вулканів і плутонів у формуван­ні континентал. земної кори, а на початкових стадіях її роз­витку — і вирішальну (на етапі т. зв. панвулканізму), та в надходжен­ні глибин. речовини й енергії надр на земну поверх­ню, в гідро­сферу, атмо­сферу, що разом і в складі осадків (осад. від­кладів) формують верх­ню частину земної кори, в нарощуван­ні та екс­пансії материкової (континентал.) земної кори — в її акреції.

На території України є вулкани різних геол. епох — від найдавніших архей. до кайнозойських; вони пред­ставлені практично всіма їх типами. Практична мета В. — роз­робка способів наук. ви­вче­н­ня критеріїв про­гнозу виверже­н­ня та викори­ста­н­ня вулканіч. енергії (тепла гарячих вод і пару для потреб господарства) та мінерал. складової, вияле­н­ня закономірностей формува­н­ня корис. копалин та впливу на довкі­л­ля.

Перша вулканол. обсерваторія була створена в серед. 19 ст. в Італії на схилах Везувію; 1911 — на гавай. вулкані Килауе; згодом — мережа станцій в Індонезії (о-ви Ява, Суматра). 1963 у м. Петропа­вловськ-Камчатський на базі Лаб. вулканології АН СРСР (Москва), Камчат. вулканол. станції, Камчат. геол.-геофіз. обсерваторії Сибір. від­діл. АН СРСР та Паужет. контрол.-спо­стереж. геотерміч. станції створ. Ін­ститут вулканології Далеко­схід. наук. центру АН СРСР (нині Далеко­східне від­діл. РАН). Геол.-геофіз. дослідже­н­нями цього Ін­ституту виявлені сучасні глибин­ні магматичні осередки під назем. вулканіч. центрами на глиб. 50–60 км від поверх­ні.

Пита­н­нями В. та палеовулканології в Україні, використовуючи світ. досвід, за­ймаються фахівці академ. ін­ститутів геол. профілю та галузевого Геол.-розв. ін­ституту Мін­екології та природ. ресурсів. За остан­ні десятиріч­чя було досягнуто вагомих результатів у виявлен­ні нових областей роз­по­всюдже­н­ня палеовулканів палеозой., мезозой. та кайнозойського віку пере­важно в межах платформен. структур тер. України, здійснені перші тектоно-магматичні рекон­струкції в шельфовій частині Чорномор.-Азов. акваторії, що значно роз­ширило пер­спективи пошуків нових джерел рудних і нерудних, зокрема й горючих корис. копалин.

Літ.: Малеев Е. Ф. Клас­сификация и фации вулканических пород // Во­просы вулканизма. Москва, 1962; Набоко С. И. Петрохимические особен­ности молодых и современ­ных лав Камчатки // Петрохимические особен­ности молодого вулканизма. Москва, 1963; Лучицкий И. В. Основы палеовулканологии. Т. 1. Современ­ные вулканы. Москва, 1971; Радзивилл А. Я., Радзивилл В. Я., Токовенко В. С. Тектоно-магматические структуры неогея: Региональная тектоника Украины. К., 1986.

А. Я. Радзивілл

Завантажити статтю