ГІЛЯ́РОВ Сергій Олексі­йович (11(23). 01. 1887, Москва — 08. 02. 1946, Київ) — мистецтво­знавець і музеє­знавець. Син Олексія, батько Меркурія Гілярових. Член САУ (1935), СХУ (1938). Закін. Університет св. Володимира у Києві (1912; викл. Г. Павлуцький). Працював у ньому асист. каф. історії мистецтв (від 1915); викладав у київ. гімназіях (1915–23), Київ. археол. ін­ституті (1918–24); у Київ. худож. ін­ституті (1924–45): від 1938 — завідувач кафедри історії мистецтв та архітектури; у Київ. муз.-драм. ін­ституті (1930–34); одночасно від 1919 — спів­роб., від 1923 — вчений секр., 1925–41 — за­ступник директора з наук. частини, 1941– 45 — директор Музею зх. мистецтва при АН УРСР; професор кафедри архіт. проектува­н­ня Київ. університету будівництва та архітектури. 1917 організував і очолив Товариство дослідників мистецтв. Ви­вчав біо­графії й творчість діячів мистецтва, процеси становле­н­ня видат. митців минулого, їхні соц.-етичні та філос. по­гляди, а також ставле­н­ня художників до сучасного їм політ. устрою. У 1920–30-х рр. вів рішучу боротьбу проти вилучень худож. творів з Музею зх. мистецтва для їх реалізації за кордоном. Уперше заарешт. 1933 і звинувач. у шпигун. діяльності, звільн. за від­сутністю доказів; удруге — 30 грудня 1945 за звинуваче­н­ням у спів­робітництві з нацист. владою під час окупації Києва. Помер від запале­н­ня легень у лікарні Лукʼянів. вʼязниці.