Гімнастика художня

ГІМНА́СТИКА ХУДО́ЖНЯ — складнокоординований жіночий вид спорту, що по­єд­нує фізичну культуру і мистецтво. У про­грамі Олімпійських ігор від 1984. Перед­бачає індивід. і групове викона­н­ня вправ з предметами (скакалка, обруч, мʼяч, булава, стрічка) під музику. Історія Г. х. починається від 70-х рр. 19 ст., коли рос. лікар і педагог П. Лесгафт створив теорію фіз. вихова­н­ня, засн. на принципі єд­ності фіз. та ро­зумового роз­витку (виклав її у кн. «Основы естествен­ной гимнастики») і ви­ступив проти теорії, згідно з якою жінка не могла за­йматися спортом. Француз Г. Демені за­пропонував систему гімнастики, де окремо виділив заня­т­тя з дівчатами («Наукові основи фізичного вихова­н­ня», 1909), включив вправи з різноманітними предметами (палками, вінками, булавами під музику), а гол. засобом удосконале­н­ня фіз. роз­витку жінок на­звав екзерсис класичного танцю. У 1-й пол. 20 ст. опубл. праці керівника гімнаст. школи в Берліні Г. Медау «Німецька гімнастика», «Джерело форми в русі і музиці», де роз­роблено систему оригін. вправ із мʼячем, різноманітних за формою, амплітудою і силою кидків. Пред­ставник пластичної школи, франц. спів­ак і актор Ф. Дельсарт ви­вчав рухи і жести у 3-х аспектах: від­повід­ності душев. стану (сімеотика); керува­н­ня рівновагою тіла (статика); законів послідовності руху (динаміка), — а також здійснив спробу встановити структуру деяких рухів, взаємозвʼязок частин тіла при їх виконан­ні. На основі рукописів, щоден­ників і спогадів його учениця Стеб­банс (США) створила систему рухів, мета якої — фіз. вихова­н­ня на худож. основі з оздоровле­н­ням. Засн. ритм. системи вихова­н­ня є швейцар. композитор Е. Жак-Далькроз, що наголошував на організації і регулюван­ні пластичних рухів музикою («Méthode Jaques-Dalcroze» / «Методи Жака-Далькроза», у 5-и ч., 1907–14; «Rhithm, Music and Education» / «Ритм, музика і вихова­н­ня», 1922); значну увагу приділяв вправам на ко­ординацію рухів, груповим та індивід. ім­провізаціям на різноманітні теми. Він заснував та очолював Ін­ститут музики і ритму в Хел­лерауе (Німеч­чина, 1910–14), Ін­ститут Жака-Далькроза в Женеві (1914– 50). На вихован­ні емоц. сприйнятливості класичної музики і абсолют. без­посередності втіле­н­ня її в русі засн. методика амер. танцюристки А. Дункан, що сприяла від­кри­т­тю шкіл у Франції, Німеч­чині, США, Росії.

Центром роз­витку Г. х. в Рос. імперії став С.-Петербург, де під впливом ідей Е. Жак-Далькроза князь С. Волконський від­крив курси ритм. гімнастики (1912– 16). Після при­їзду в Росію А. Дункан її ідеями захопилася К. Ісаченко-Соколова, актриса Моск. худож. театру. 1915 від­крито школу пластики і сценіч. виразності, навч. план якої повністю від­ображав багато­гран­ність думок того часу і включав пластику, ритм. гімнастику, міміку та сольфеджіо. Осн. зав­да­н­ням був роз­виток виразного руху і культури тіла. 1917 школа роз­палася. Учениця цієї школи З. Вербова («Мистецтво довільних вправ», 1967) створила студію худож. руху, якій 1923 на­дано статус Держ. худож. школи. Гол. дисциплінами тут були пластика і по­становочно-режисер. робота. Для під­готовки викладац. кадрів у травні 1920 в Ленін­граді від­крито Ін­ститут ритму, про­грама якого включала заг.-пед., муз. та рухову (шведська гімнастика, пластика, нар. танець) під­готовки, згодом у навч. план введено також муз.-пластичні етюди, роз­роблені А. Невинською і Р. Варшавською. Учасники студії «Гептахор» (7 прибічників хорео­графії) сформулювали осн. своє зав­да­н­ня як «всебічний роз­виток рухового рефлексу на музику», кер. С. Руднева роз­робила «систему рухової гімнастики» і спільно з Є. Мербиць — про­граму гуртків худож. руху для фізкультур. секцій проф­спілок. 1927 «Гептахор» включено в систему держ. навч. закладів. На­вча­н­ня пластики проводила Є. Горлова, зав. дит. студії від 1923, використовуючи кон­струкції, предмети (мʼяч, шарф, стрічка), домагалася осмисле­н­ня і конкретності руху. Вона ж ініціювала створе­н­ня Асоц. пластичних робітників, уклала єдину систему худож. руху, здійснила запис і класифікацію вправ Г. х. Початк. період роз­витку Г. х. характеризувався роз­різне­н­ням і проти­ставле­н­ням шкіл, від­сутністю єд­ності принципів, зав­дань і методів їх роботи. Спроби уніфікації здійснено 1929, коли в Ленінгр. ін­ституті фізичної культури ритміку ввели як обовʼязковий предмет, а 1932 організовано доцерантуру худож. руху, 1934 — Вищу школу худож. руху. 1936 з ініціативи А. Ларіонової і Ю. Шишкарьової Г. х. включено до системи фізичної культури СРСР як самост. вид спорту, роз­роблено єдину типову про­граму для навч. занять з різноманітним формува­н­ням своєрідного виду гімнастики, ви­значеного як новий вид спеціалізації для дівчат і жінок. 1939 у Ленін­граді проведено перше змага­н­ня з Г. х. — особиста першість за довільною про­грамою, 1941 — змага­н­ня за класифікац. про­грамою 1–3 роз­рядів. 1946 ленінгр. систему Г. х. ви­знано як найбільш об­ґрунтовану і цілеспрямовану (роз­глядали також естон. і моск. системи). 1947 у Тал­лін­ні від­бувся 1-й всесоюз. конкурс за довільною про­грамою, 1948 у Тбілісі — 2-й особисто-командний — ці конкурси виявили роз­біжності у змісті вправ і не­придатності форми їх проведе­н­ня. Від 1949 стали проводити щорічні чемпіонати СРСР почергово серед збірних команд та спорт. т-в і ві­домств; роз­роблено перші 3 всесоюзні класифікац. про­грами (1950, 1954, 1956) і правила змагань (1950, 1951, 1954 і 1955). Однак 1952 Президія Всесоюз. секції гімнастики виключила зі всесоюз. календаря змагань Г. х. як неолімп. вид спорту. Лише введе­н­ня 1954 про­грами майстра спорту з Г. х. сприяло остаточному утверджен­ню і подальшому роз­витку цього виду спорту. 1958 створ. Всесоюзну федерацію худож. гімнастики. 1972 прийнято класифікац. про­граму СРСР. 1961 рад. систему Г. х. ви­знано най­прийнятнішою для змагань на першість Європи (від 1963) та першість світу (від 1965) у довільній про­грамі. 1967 до про­грами чемпіонату світу включено групові вправи, від 1987 ро­зігрують абсолютну першість (сума 2-х вправ) і першість в окремих видах, від 1983 — Кубок світу в багатоборстві, окремих видах і групових вправах. Команда СРСР неодноразово ставала чемпіоном світу в групових вправах (1967, 1975, 1977, 1979, 1989, 1991). Від 1978 проводять чемпіонат Європи з багатоборства і в групових вправах. Від 1986 — першість Європи і від 1989 — Кубок Європи серед юніорок. Від 1984 Г. х. входить до про­грами Олімпійських ігор, спершу ро­зігрувалася лише особиста першість у багатоборстві, від 1996 — абсолютна першість у багатоборстві та у групових вправах.

Зародже­н­ня Г. х. в Україні без­посередньо повʼязане з іменами О. Семенової (випускниця Держ. худож. школи) та В. Зінченко (згодом перша голова Укр. федерації худож. гімнастики). Перший чемпіонат України з Г. х. від­бувся 1948 у Харкові, де пере­могла Л. Сильченко (тренер — Т. Воліна). Абсолютні чемпіонки України: О. Бірюк, М. Булгакова, В. Волошина, Е. Старожилова, А. Нужна, Л. Бугаєнко, І. Соколова, Л. Парадієва-Середа, Ж. Васюра, І. Дерюгіна, С. Вальян­никова, Н. Мещерякова, Б. Тарасова, В. Ткачова, О. Тимошенко, О. Скалдіна, К. Серебрянська, В. Яні, В. Стадник, Т. Попова, Т. Єрофеєва. Серед укр. спортс­менок абсолют. чемпіонками СРСР з Г. х. ставали О. Бірюк (1955–58, 1963), Л. Парадієва-Середа (1965–67, 1970), Н. Овчин­никова (1969), І. Дерюгіна (1975–79), О. Тимошенко (1989), О. Скалдіна (1990–91). Абсолютні чемпіонки світу: І. Дерюгіна (1977, Базель; 1979, Лондон), О. Тимошенко (1989, Сараєво), О. Скалдіна (1991, Афіни), К. Серебрянська (1993, Брюс­сель; 1995, Ві­день), О. Вітриченко (1997, Берлін). Пере­можниці і призерки чемпіонатів світу: Л. Євтушенко-Бережна (Київ), С. Савинкова (Сімферополь), Е. Кекерчені, О. Родіонова-Литовченко (Запоріж­жя). Серед призерів Олімпійських ігор — О. Тимошенко (3-є м., Сеул, 1988; абсолютна чемпіонка, Барселона, 1992), О. Скалдіна (3-є м., Барселона, 1992), К. Серебрянська (1-е м.), О. Вітриченко (3-є м.; обидві — Атланта, 1996; 4-е м., Сідней, 2000). Серед провід­них тренерів — А. Сафроненко (Львів), Д. Мавроматі (Одеса), Л. Жиліна, М. Кульпинська, В. Глухих (Запоріж­жя), В. Кремер (Київ), Л. Серебрянська (Сімферополь). На сьогодні успіхи укр. Г. х. нерозривно повʼязані з тренер. діяльністю А. Дерюгіної, яка спільно з дочкою створила Школу худож. гімнастики Дерюгіних, на базі якої тренується збірна команда України. У школі під­готували абсолютну чемпіонку 25-х Олімпійських ігор (Барселона, 1992) О. Тимошенко та бронзовий призерку цих ігор О. Скалдіну; чемпіонок і призерок чемпіонатів і Кубків світу та Європи Ж. Васюру, О. Щоголеву-Яковенко, О. Плохову, Е. Хозлу, В. Без­сонову, Н. Синіцину, В. Стадник, Т. Попову, Г. Без­сонову, Н. Годунко та ін. У Центрі олімп. під­готовки в Сімферополі (старший тренер — Л. Серебрянська) виховали абсолютну олімп. чемпіонку К. Серебрянську, призерку чемпіонату світу в команд. заліку Є. Гатилову, пере­можницю Балкан. олімп. ігор Є. Ткаченко. В Одес. школі худож. гімнастики (старший тренер Н. Вітриченко) під­готували бронзовий призерку 26-х Олімпійських ігор О. Вітриченко, володарок Кубка Європи серед молоді І. Кобець, Н. Жа­данову. Від 1984 у Харкові проводять між­нар. турнір «Кубок О. Семенової». Від­кри­т­тями цього турніру були О. Тимошенко і О. Скалдіна, О. Вітриченко і К. Серебрянська, І. Кобець, Є. Ткаченко та ін. Центром під­готовки майстрів Г. х. є також Харків. ін­ститут фізичної культури, де створ. першу нац. класифікац. про­граму (автор — В. Любимова), під­готовлено правила для тренерів і суд­дів України. Від 1992 проводиться між­нар. турнір «Кубок Дерюгіної», що від 1997 набув статусу «Ґран-Прі». Спорт. клуби «Грація» (Сімферополь), «Школа Дерюгіних» (Київ) та «Чорноморець» (Одеса) входять за рейтингом до 6-и найсильніших клубів світу.

Завантажити статтю