Гонтаров Віктор Миколайович
ГО́НТАРОВ Віктор Миколайович (30. 10. 1942, село Сотницький Козачок Золочівського р-ну Харківської обл. — 07. 07. 2009, Харків) — художник-монументаліст, живописець і графік. Чоловік Н. Гонтарової. Заслужений художник України (1995). Академік АМУ (2006). Національна премія України імені Т. Шевченка (2009). Велика золота медаль АМУ (2003). Лауреат Всеукраїнського триєнале «Живопис–98». Член НСХУ (1977). Закінчив Харківське художнє (1963; викладач Ю. Стаханов), Ленінградське вище художньо-промислове (нині С.-Петербург, 1972; викладач А. Казанцев, Г. Рубльов) училища. Від 1973 (з перервою) працював у Харківському художньо-промисловому інституті (нині академія дизайну та мистецтв): керівник майстерні історичного живопису, від 2003 — професор. Від 1973 — учасник всеукраїнських, всесоюзних, міжнародних художніх виставок. Персональні — у Харкові (1981, 2000–02, 2005), Мальмьо (Швеція, 1990), Нюрнберзі (1993, 1997), Торонто (1998), Сан-Франциско (1999), Києві (2006). Оформив інтерʼєри низки громадських та житлових приміщень. У станковому живописі Г. виокремилося три напрями: пейзажі Харківщини, в яких відображено перехідні стани природи; полотна на пісенно-міфологічні сюжети Слобожанщини; картини на тему побуту й життя сучасних селян, зокрема літніх жінок (у них розкрито простоту образу, єдність із природою). У творчому доробку Г. є метафоричні й драматичні за змістом, з іронічно-гротесковим підтекстом роботи на теми історичної минувшини й радянських часів. За творчістю М. Гоголя створив графічний (кінець 1970-х років) та живописний цикли, де відображено парадоксальність і фантастичність образу письменника. Автор картин-жартів (серія «Козленіана», 2001), оформив кн. «Страсті по любові» С. Сапеляк (Х., 2003). Роботи зберігаються в НХМ, Сумському, Полтавському, Харківському художніх музеях. Сереж учнів — Н. Сидоренко.
Додаткові відомості
- Основні твори
- розписи — «Українські мотиви» (ресторан «Україна» в м. Ялта АР Крим), «Історія авіації» (Харківський авіаційний інститут, 1983); вітраж «Наші знання, наш труд — Батьківщині» (вестибюль Українського заочного політехнічного інституту, нині Українська інженерно-педагогічна академія, Харків, 1974); живопис — «Сухі трави» (1978), «Ноїв ковчег» (1986), «Зняття з хреста», «Подвір’я мого дитинства», «Золота Україна» (усі — 1989), «Осінні трави» (1991), «Свята ніч» (1992), «Смерть на полі», «Перші слобожани», «Козацьке подвір’я» (усі — 1993), «Ноїв ковчег», «Віфліємська зірка», «Тала вода» (усі — 1994), «З минулого», «У нас була велика епоха», «Небесний човен», «Відлига» (усі — 1995), «Сон М. Гоголя» (1996, 2002), «Весняна радість» (1997), «Ой чий то кінь стоїть», «Посвята матері», «Сюжет із сільського життя» (усі — 1998), «Ой горе тій чайці», «Після дощу», «Споглядання» (усі — 2000), «М. Гоголь та свиня» (2001), «Осінні луки», «Баба з відрами», «Народження», «Нічний гість», «М. Гоголь. Мертві душі. Другий том» (усі — 2002), «Весняні води» (2003), «Особливий бік громадянської війни» (2005); серії — «Зоряний віз» (1993), «У місячному сяйві» (1995).


