КОЛОЧА́ВА — село Між­гірського ра­йону Закарпатської області. Колочавській сільській раді під­порядковані села Горб і Мерешор. Знаходиться у східній частині Верховинської долини, в басейні лівих приток Тереблі, що стіка-ють з Карпат. Ґорґан (Барвінок, Дарвайка, Стримба), за 35 км від райцентру та за 61 км від м. Хуст. Пів­ден­но-східна частина села ме­­жує з Тячівським, пів­ден­но-західна — з Хустським ра­йонами. Найбільша річка — Коло­­чава. Територія Колочави від 1989 входить до складу Національного природного парку «Синевир». Площа 13,8 км2. Населе­н­ня 5029 осіб (2001), пере­важно українці. Засноване у 1-й половині 15 ст. селянами-втікачами, життя спадкоємців яких зобразив чеський письмен­ник Іван Ольбрахт (тут він прожив 6 р.) у романі «Никола Шугай — роз­бійник» (Прага, 1933). У 1801 за документами єпис­копської візитації у Колочаві було 2 церкви. Село тривалий час входило до складу Транс­ильванського князівства, від початку 18 ст. — Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина), від квітня 1919 — Румунії, від осені 1919 — Чехословач­чини. 1938–44 — під владою гортистської Угорщини. Від 1945 — у межах кордонів УРСР. 1976–92 — смт. У Колочаві — 2 загальноосвітні школи 1–3 ступенів, 2 — 1–2 ступенів, 2 початкові школи, 3 дитсадки; Будинок культури, бібліотека; дільнична лікарня, 2 фельдшерсько-акушерські пунк­­ти; від­діле­н­ня 2-х банків. У 1990-х роках заснований щорічний фольк­­лорний фестиваль, на який у серпні при­їздить значна кількість чеських туристів. Виходить газета «Нова Колочава». Функціонують музеї: історико-етно­графічний Івана Ольбрахта, «Старе село» (скансен), «Колочавська вузькоколійка», «Радян­­ська школа», «Чеська школа». Релігійні громади: 3 — УПЦ МП, 2 — УГКЦ. Діє чоловічий монастир на честь ікони Божої Матері «Нечаяна ра­­дість» УПЦ МП. Памʼятка архітектури — церква Св. Духа (1795). На схилі гори Стримба (1719 м), що височить над селом, щоліта працює школа вівчарства. Гідрологічна памʼят­­ка природи місцевого значе­н­ня — джерела. У селі — понад 50 па­­мʼятних обʼєктів. Встановлено па­­мʼятники Т. Шевченку та І. Фран­­ку, погру­д­дя Івана Ольбрахта та О. Духновича, скульптурні композиції «Перло дорогоцін­ноє», «Ісус Христос», «Колочавський гу­­сак», «Джерело» та ін. За творами Івана Ольбрахта знято художній фільм «Марійка невірниця» (1933, режисер В. Ванчура, сценарій К. Нови), «Микола Шугай» (1947, режисер Дж. Крнянський), «Балада бандитові» (1979, режисер В. Сис; усі — Чехословач­чина), «Легенда про без­смертя» (Київська кіностудія імені О. Довженка, 1985, режисер Б. Савченко), а також документальний фільм про Колочаву «Я пі­­ду в далекі гори» («Укркіно­хроні­­ка», 1981, режисер В. Стороженко), «Голет у долині» (Чехія, 1995, режисер З. До­стал), «Ольбрахт і Колочава» (2008), «Памʼять і примирен­­ня» (2009; обидва — режисер С. Губський). Серед видатних уродженців — економіст, політичний діяч С. Ар­­жевітін.