Колочава
КОЛОЧА́ВА — село Міжгірського району Закарпатської області. Колочавській сільській раді підпорядковані села Горб і Мерешор. Знаходиться у східній частині Верховинської долини, в басейні лівих приток Тереблі, що стіка-ють з Карпат. Ґорґан (Барвінок, Дарвайка, Стримба), за 35 км від райцентру та за 61 км від м. Хуст. Південно-східна частина села межує з Тячівським, південно-західна — з Хустським районами. Найбільша річка — Колочава. Територія Колочави від 1989 входить до складу Національного природного парку «Синевир». Площа 13,8 км2. Населення 5029 осіб (2001), переважно українці. Засноване у 1-й половині 15 ст. селянами-втікачами, життя спадкоємців яких зобразив чеський письменник Іван Ольбрахт (тут він прожив 6 р.) у романі «Никола Шугай — розбійник» (Прага, 1933). У 1801 за документами єпископської візитації у Колочаві було 2 церкви. Село тривалий час входило до складу Трансильванського князівства, від початку 18 ст. — Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина), від квітня 1919 — Румунії, від осені 1919 — Чехословаччини. 1938–44 — під владою гортистської Угорщини. Від 1945 — у межах кордонів УРСР. 1976–92 — смт. У Колочаві — 2 загальноосвітні школи 1–3 ступенів, 2 — 1–2 ступенів, 2 початкові школи, 3 дитсадки; Будинок культури, бібліотека; дільнична лікарня, 2 фельдшерсько-акушерські пункти; відділення 2-х банків. У 1990-х роках заснований щорічний фольклорний фестиваль, на який у серпні приїздить значна кількість чеських туристів. Виходить газета «Нова Колочава». Функціонують музеї: історико-етнографічний Івана Ольбрахта, «Старе село» (скансен), «Колочавська вузькоколійка», «Радянська школа», «Чеська школа». Релігійні громади: 3 — УПЦ МП, 2 — УГКЦ. Діє чоловічий монастир на честь ікони Божої Матері «Нечаяна радість» УПЦ МП. Памʼятка архітектури — церква Св. Духа (1795). На схилі гори Стримба (1719 м), що височить над селом, щоліта працює школа вівчарства. Гідрологічна памʼятка природи місцевого значення — джерела. У селі — понад 50 памʼятних обʼєктів. Встановлено памʼятники Т. Шевченку та І. Франку, погруддя Івана Ольбрахта та О. Духновича, скульптурні композиції «Перло дорогоцінноє», «Ісус Христос», «Колочавський гусак», «Джерело» та ін. За творами Івана Ольбрахта знято художній фільм «Марійка невірниця» (1933, режисер В. Ванчура, сценарій К. Нови), «Микола Шугай» (1947, режисер Дж. Крнянський), «Балада бандитові» (1979, режисер В. Сис; усі — Чехословаччина), «Легенда про безсмертя» (Київська кіностудія імені О. Довженка, 1985, режисер Б. Савченко), а також документальний фільм про Колочаву «Я піду в далекі гори» («Укркінохроніка», 1981, режисер В. Стороженко), «Голет у долині» (Чехія, 1995, режисер З. Достал), «Ольбрахт і Колочава» (2008), «Памʼять і примирення» (2009; обидва — режисер С. Губський). Серед видатних уродженців — економіст, політичний діяч С. Аржевітін.


