ГОРНИКЕ́ВИЧ Олег (17. 11. 1926, с. Сихiв, нині у складі Львова — 26. 05. 2020, Ві­день) — бiохiмiк, фармаколог. Син Теофіла, брат Теофіла Горникевичів. Дійсний член НТШ (1980). Акад. Нім. АН «Leopoldina» (1971), Ав­стрій. АН (1980). Почес. д-р НАНУ (2006) й Університету в Кальярі (Італія, 1976). Закін. Віден. університет (1951, ступ. д-ра медицини), де й працював у Фармакол. ін­ституті до 1967: від 1964 — доцент фармакології. У 1956–58 — в департаменті фармакології Оксфорд. університету (Велика Британія); 1968–91 — проф. фармакології Торонт. університету; одночасно — голова департаменту психофармакології та 1973–91 — проф. Психіатр. ін­ституту в Торонто; 1976–95 — проф. і дир. Ін­ституту біо­хім. фармакології, від 1991 — почес. проф. Торонт. університету; від 1995 — почес. проф. Віден. університету. Голова Укр. лікар. товариства Австрії (1990–2006). Спів­засн. (1975) і чл. групи дослідників екс­трапірамід. хвороб (Світ. федерація неврологів). Основний напрям наукових досліджень — роль невротранс­міт­терів у нормал. і патол. функціях мозку, зокрема в осіб з неврол. захворюва­н­нями. 1960 виявив у осіб з хворобою Паркінсона брак допаміну в смугастому тілі мозку, 1961 описав протипаркінсонову дію L-допа. Автор наук. праць з про­блем лікува­н­ня захворювань Паркінсона, Гентинґтона та ін. роз­ладів базальних гангліїв, а також екс­перим. епілепсії. Одержав багато між­нар. нагород, серед них — Медаль Амер. товариства дослідж. нерв. і спадк. хвороб (1969), Золота медаль Канад. асоц. хвороби Паркінсона (1970), Між­нар. нагорода Ґейрднера (1972), Призи Людвиґа Шунка (1974) та Вольфа (1979), Медаль Лікар. товариства у Відні (2001). Почес. чл. числен­них профес. т-в.