Грузинська мова

ГРУЗИ́НСЬКА МО́ВА () — мова грузинського народу, державна мова Грузії. Входить до групи картвельських (або іберійських) мов (разом із занською (мегрелочанською) і сванською мовами). Спільна і осн. мова картвельських (назва походить від самона­зви грузинів — картвелі) племен. Картвельські мови разом з групами абхазькоадигейських, нахських і даге­станських мов від­носять до сімʼї іберійськокавказьких мов. Припускають також звʼязки Г. м. із стародав. мовами Пере­дньої Азії і баскською (у Піренеях). У Г. м. роз­різняють діалекти: картлійський, кахетинський, хевсурський, пшавський, тушинський, мохевський, мтіульськогудамакарський (сх. група); імеретинський, рачинський, лечхумський, гурійський (зх. група); аджарський, месхськоджавахський (пд. група); за межами Грузії — інгілойський (Азербайджан), імерхевський (Туреч­чина), пере­їданський (Іран). Заг. кількість носіїв Г. м. — бл. 4,5 млн осіб.

У фонол. системі Г. м. — 5 голосних і 28 приголосних фонем. Наголос слабкий, не фонологічний. Морфол. будова пере­важно аглютинативна. Від­міна одна, від­мінків сім: називний, роз­повід­ний або ергативний, давальний, родовий, орудний, спрямовуючий (транс­формативний), кличний (вокатив). Від­сутній знахідний (акузатив), з функцією якого у від­повід­них синтакс. контекс­тах використовують давальний і називний. Є 2 числа: однина і множина. Від­сутній граматич. рід. Імена поділяють на живі (істоти, які можуть рухатися самостiйно, тобто люди і тварини) та неживі (по­збавлені цієї здатностi, тобто рослини і речі). У класі живих роз­різняють імена, які від­повід­ають на пита­н­ня «хто?» (тобто лише людина), і ті, що від­повід­ають на пита­н­ня «що?» (тобто тварини, які за даною ознакою обʼ­єд­нуються з іменами, що по­значають неживі предмети).

Категорії дієслова: особа, число, версія (від­ноше­н­ня належностi чи при­значе­н­ня прямого обʼєкта до субʼєкта або непрямого обʼєкта чи обʼєктів; за цією ознакою роз­різняють дієслівні форми, що мають категорію версії від форм, що не мають таку), час, спосіб, вид, стан, спрямованість. Вид і спрямованість виражені за допомогою суфіксів. Від­сутній інфінітив, у ролі якого ви­ступає від­дієслівна імен­на форма — масдар. Словотворе­н­ня афіксальне. Система рахунку змішана — між двадцятковими рахунок десятковий. Для синтаксису властиве узгодже­н­ня під­мета з дієсловом у числі, а узгодже­н­ня в числі між обʼєктами і дієсловом на особу лише з дієсловами обʼєктного складу. Узгодже­н­ня в числі між означуваним і означальним має місце за наявностi лише препозиційної кон­струкції. Лексич. склад Г. м. збагачувався запозиче­н­нями з грец., іран., семіт., турец. та ін. мов. У літ. мову 19–20 ст. широко проникла між­нар. термінологія з європ. і рос. мов.

Серед іберійськокавказьких мов Г. м. єдина, що має стародавню писемність. Найдавніші писемні памʼятки (епі­графіка, палімпсести) датують 5–7 ст.: написи — палестинський (1а пол. 5 ст.), Болніського Сіоні (493), Мцхетського Джварі (хрестовий монастир) і Цкісі (1а пол. 6 ст.); палімпсести — т. зв. ханмітні і паємітні (5–7 ст.); ханмітний лекціонарій (5 ст.). Різновиди груз. письма: «мргловані» (округлене) або «асомтаврулі» (заголовне) (до 11–12 ст.), «нусхурі» (рядкове) (паралельно від 9 ст.), «мхедрулі» або «саеро» (цивільне, світське) (паралельно також від 9 ст.). «Мргловані» і «нусхурі» ві­домі під «хуцурі» (церковне) на противагу назві «мхедрулі». Перший оригінал. худож. твір — («Мучеництво святої Шушанік») Я. Хуцесі (Цуртавелі) (476–483). Пере­клад Г. м. окремих книг Старого і Нового завітів роз­почали від­разу після пошире­н­ня в Грузії християнства (4 ст.). Найдавніший датований рукопис Біблії — Ошкська Біблія (978). В історії роз­витку груз. літ. мови виділяють давній (5–11 ст.), середній (12–18 ст.) і новий (від 19 ст.) періоди. Найдавніші писемні памʼятки Г. м. не потребують пере­кладу сучас. груз. мовою — у заг. рисах вони зро­зумілі читачеві й дотепер. Давньою літ. мовою створені значні за обсягом оригінальні і пере­кладні твори. У формува­н­ня класич. літ. мови знач. внесок зробили просвітниц. центри та літ. школи. від кін. 11 ст. почався новий період у роз­витку Г. м.: зближен­ню книж. мови з нар. мовою сприяла поява світської літри, а поема Ш. Ру­ставелі («Витязь у тигровій шкурі») у 12 ст. стала початком нового етапу в її роз­витку. Давня груз. мова, як церк. стиль літ. мови, не припиняла свого існува­н­ня. Від­тоді ж високого роз­витку досягла груз. наук. і філос. мова. У 17–18 ст. роз­витку Г. м. сприяли Теймураз I, Арчил II, Вахтанґ VI та ін. У 18 ст. потрібно виділити мову класиків груз. літри С. Орбеліані та Д. Ґурамішвілі. Тоді ж католікоспатріарх Грузії Антон I і його грамат. школа мали певний вплив на подальше формува­н­ня груз. літ. мови. У 60і рр. 19 ст. груз. шістдесятники (А. Церетелі, Я. Ґоґебашвілі та ін.) на чолі з І. Чавчавадзе роз­почали впровадже­н­ня нової груз. літ. мови, звільненої від норм архаїч. стилю давньої літри. Літ. полеміка, яка роз­горнулася на сторінках ж. «», ві­дома під на­звою «боротьба “батьків” і “дітей”», завершилася на користь «дітей»: від­мовилися від архаїчних мовних форм, вилучили з алфавіту 5 літер, які ви­йшли з ужитку, основою літ. мови стала народна мова, тобто мова картлійського (істор. Квемо Картлі) діалекту. Сучас. груз. літ. мова — це подальший роз­виток мови класиків груз. літри: І. Чавчавадзе, А. Церетелі, Важі Пшавели та ін. У 20 ст. Г. м. збагатили творчість Р. Табідзе, М. Джавахішвілі, В. Барнова, К. Ґамсахурдії та ін.

Завантажити статтю