Грузія, Республіка Грузія

Визначення і загальна характеристика

ГРУ́ЗІЯ, Республіка Грузія (, ) — держава в центральній та західній частині Закавказ­зя. На Пн. межує з РФ, на Пд. — з Азербайджаном, Вірменією і Туреч­чиною, а із Зх. омивається Чорним морем. Площа 69,5 тис. км². Насел. 4,92 млн осіб (2001): грузинів — 69 %, вірмен — 9 %, росіян — 6 %, азербайджанців — 6 %, проживають також осетини, греки, абхазці, курди, українці та ін. Держ. мова — груз. За віро­сповіда­н­ням більшість насел. — православні християни. Столиця — Тбілісі (1,3 млн осіб). Адм. поділ: 2 автономні респ. (аджарія і Абхазія); 1922–90 існувала автономна обл. (Пд. Осетія); 65 рнів; 12 міст, що мають особливий статус. Найбільші міста: Кутаїсі, Ру­ставі, Батумі, Сухумі. Держ. устрій — республіка. Глава держави — президент. Законодав. орган — парламент. Більшість місць у ньому належить Єдиному нац. руху, функціонує низка опозиц. партій. Грош. одиниця — ларі. Гол. мор. порти: Батумі, Поті, Сухумі. Між­нар. аеропорти — Тбілісі, Батумі. Г. — чл. ООН, Ради Європи, СНД, ҐУАМ.

Первісно термін «Г.» був етнічнокультур. поня­т­тям і по­значав обʼ­єд­на­н­ня деяких груз. і негруз. племен. У процесі істор. роз­витку він набув ширшого значе­н­ня, кінцева форма якого — єдина держава — сформувалася в 11 ст. На тер. Г. ві­домі памʼятки верх. палеоліту (Сакажія, Девісгврелі, Саґварджиле, Мґвімеві), неоліту (Анасеулі, Хуцубані), енеоліту, культур, повʼязаних з різними періодами бронз. епохи, — куроарак. (кін. 4 — поч. 3 тис. до н. е.), тріалет. (2 пол. 3 тис.), колхід. (2 тис. до н. е.). На поч. 1 тис. до н. е. у пд.зх. регіоні істор. Г. зʼявилися два великі утворе­н­ня груз. племен — діаох і Колха. У 6 ст. до н. е. на тер. зх. Г. виникла Колхіда з політ. центром на р. Фасіс, у 4 ст. до н. е. внаслідок боротьби окремих обʼ­єд­нань — сх.груз. царство Картлі (Іберія) з центром у Мцхеті, яке у 3 ст. до н. е. стало могут. державою. На груз. частині Чорномор. узбереж­жя у 6–4 ст. до н. е. виникли грец. поселе­н­ня. Крім сучас. сх. і пд. Г., до її складу входили низка роз­таш. пів­ден­ніше обл. і значна частина центр. Колхіди. В 1–3 ст. Колхіда була провінцією Рим. імперії. Припине­н­ня рим. панува­н­ня у 1 пол. 3 ст. сприяло зміцнен­ню Лазького (Егріського) царства. У 3–4 ст. у межах істор. Г. існували дві держави: сх. — Картлі та зх. — Егрісі (Лазіка). У 4 ст. держ. релігією оголошено християнство, пошире­н­ня якого повʼязане з проповід­ницькою діяльністю апостола Андрія Перво­зван­ного та св. Ніни. За царюва­н­ня Вахтанґа Ґорґасалі у 5 ст. столицю пере­несено до Тифліса (нині Тбілісі). 4–6 ст. стали періодом боротьби груз. народу за незалежність, зокрема Егріс. царство за­знавало нападів з боку Візантії, Картлій. — Ірану. 7–9 ст. Г. володіли араби. На­прикінці 8 — на поч. 9 ст. на цих землях існувало декілька держав і князівств. Політ. консолідації та утворен­ню єдиної Груз. феод. держави пере­дувало церк. обʼ­єд­на­н­ня у 10 ст. У 2 пол. 11 — поч. 12 ст. Г. боролася з туркамисельджуками. Після звільне­н­ня від них на поч. 12 ст. царем Давидом ІV Будівником і в період правлі­н­ня цариці Тамари (1184–1213) стала політично та економічно сильною фе­одальною монархією. На поч. 13 ст. побл. кордонів Г. зʼявилися монголи, панува­н­ня яких тривало до 30х рр. 14 ст. від 2ї пол. 14 ст. спо­стерігалося екон. і культурне під­несе­н­ня, яке пере­рвалося через вторгне­н­ня військ Тамерлана. У 15 ст. єдина груз. феод. монархія роз­палася на окремі царства і князівства, серед яких — Картлі, Кахеті, Імереті, Мегрелія, Гурія, Абхазія. Від­тоді роз­почався етап боротьби Г. з Іраном та Туреч­чиною. У 1770–80х рр. цар Картлій.Кахет. царства Іраклій ІІ звернувся до Росії за протекцією, внаслідок чого 1783 під­писано Георгіїв. трактат, що перед­бачав збереже­н­ня суверенітету Г. і цар. влади (династiя Багратіонів). Однак 1801 Картлій.Кахет., а 1804 і Імеретин. царства при­єд­нані до Росії зі статусом губерній. У квітні 1918 Г. разом з Азербайджаном і Вірменією уві­йшла до складу Закавказ. Демократ. Федератив. Республіки. У травні 1918 Груз. нац. рада проголосила Груз. Демократ. Республіку. У результаті воєн. вторгнень частини червоної 11ї армії в лютому 1921 Г. анексована і на її тер. встановлено рад. владу. У березні 1922 разом з Вірменією і Азербайджаном уві­йшла до складу Закавказ. Федерації, а у грудні 1936 стала союз. респ. у складі СРСР. У квітні 1991 проголосила незалежність. Президентом став З. Ґамсахурдія, який у січні 1992 був усунутий від влади в результаті зброй. ви­ступів опозиції. Ці події, а також проголоше­н­ня незалежностi Пд. Осетією та Абхазією, втруча­н­ня зовн. сил викликало 1992–94 громадян. війну. Нині у межах Г. — дві само­проголошені респ. — Абхазія і т. зв. Пн. Осетія. У листопаді 1995 президентом Г. обрано Е. Шеварнадзе, який 2003 під тиском опозиції (мирна «революція троянд») змушений був подати у від­ставку. Президентом Г. у січні 2004 став лідер груз. опозиції М. Саакашвілі.

Більша частина тер. країни гориста, третина її вкрита густими лісами. Гол. хребет Кавказ. гір формує пн. кордон країни, саме там знаходяться найвищі точки Г., зокрема й г. Шхара (5068 м над р. м.). Малий Кавказ. хребет за­ймає пд. частину країни, однак тут висота гір рідко пере­вищує 3 тис. м над р. м. Є поклади руд марганцю, вугі­л­ля; цінні джерела мінерал. вод (напр., «Боржомі»). Клімат субтропіч. у Колхід. долині і на Чорномор. узбереж­жі та континентал. у гірських рнах. Середня тра січня від +3 °С (Колхіда) до 2 °С (Іверій. западина), серпня — +23–+26 °С. У Зх. Г., побл. Чорного моря, випадає від 1000 до 2800 мм (у горах) опадів на рік, у Сх. Г. — 300–600 мм. Гол. річки: Мткварі (Кура), Арагві, Кодорі, Інґурі, Ріоні, Терек, Іорі; озера: Палеостомі, Ріца, Паравані, Амткел. Роз­по­всюджені широколистяні ліси, субальпій. і альпій. луги. Заповід­ники: Ріцький, Кодорський, Боржомський, Алґетський, Вашлованський, Лаґодеський. Фауна: сарна, олень, косуля, кабан, ведмідь.

Г. — аграрноіндустр. країна; статус (за класифікацією ООН) — країна з пере­хід. економікою. Держ. політика спрямована на залуче­н­ня закордон. інвестицій в економіку. Осн. галузь промстi — харч. (чайна, плодоовочева, виноробна). Понад 70 % с.г. валової продукції дає рослин­ництво. Найбільше значе­н­ня мають чайні і цитрус. плантації, вино­градники. У Г. вирощують зерн. (пшениця), тех. (тютюн) та ефіроолійні культури, а також картоплю, овочі і фрукти. Тварин­ництво здебільшого мʼясомолоч. (велика рогата худоба) і мʼясного (вівчарство, свинарство) напрямів. Г. екс­портує пере­важно мінерал. води, вина, продукцію с. госпва. Завдяки унікал. спеціалізації Г. має широкі потенційні можливостi як на регіонал., так і на світ. ринках. Важливе значе­н­ня для світ. економіки мають нафто і газо­провід, що проходять тер. Г. із Азербайджану.

Стабільно роз­вивається турист. бізнес. Є значна кількість примор. кліматич. (Ґаґри, Піцунда, Новий Афон, Кобулеті та ін.), бальнеологіч. (Цхалтубо, Набеґлаві, Саірме та ін.), бальнеокліматич. (Боржомі, Авадгара, Джава та ін.), гірськокліматич. (Абастумані, Бакуріані, Ґудаурі, Багмаро та ін.) курортів.

Укр.груз. культурні, політ. та екон. від­носини мають давнє під­ґрунтя. У 11 — на поч. 13 ст. Г. мала торг. та культурні контакти з давньорус. князівствами. Груз. художники у кін. 11 ст. брали участь у створен­ні мозаїки гол. церкви КиєвоПечер. лаври. Окремі факти дають під­стави стверджувати, що існували неві­домі докладніше тісніші звʼязки: 1154 київ. князь Ізяслав Мстиславич в остан. рік життя одружився з дочкою груз. царя Деметре І — Русу­дан, а через 30 р. князь Юрій Андрі­йович із пн. гілки Рюриковичів — з царицею Тамарою. У 17 — на поч. 18 ст. груз. князі під­тримували стосунки з запороз. козацтвом. На тер. Лів­обереж. України у 1й пол. 18 ст. був створений Груз. гусар. полк. Чимало груз. дворян поріднилося з укр. козац. старшиною та її нащадками. 1760–92 у м. Миргород жив і працював поет Д. Ґурамішвілі. У 1й пол. 19 ст. прослідковувалося по­жвавле­н­ня госп. стосунків між двома народами. Через закавказ. транзит, який проходив через Одесу, до Г. вивозили вироби укр. сукон. фк і цукор. Тоді ж здебільшого на тер. Сх. Г. — у Ґомборі, Білих Ключах, Червоних Колодязях, Манґлісі — почали зʼявлятися перші поселе­н­ня, в яких мешкали українці, звільнені з рос. армії. Серед перших українців, що оселилися в Г., були також службовці адм. установ. Однак укр. громада в дореформен. період не була числен­ною. Після примусового виселе­н­ня абхазів до Туреч­чини у 1860х рр. на землях Пн.Зх. Г. виникли мішані укр.рос., вірм. та грец. поселе­н­ня. На­прикінці 19 — на поч. 20 ст. міграція з України в Г. мала пере­важно екон. характер і спрямовувалася здебільшого в міста, третина осіла в сільс. місцевостi примор. смуги й Тифліс. пов. На 1897 у Г. проживало бл. 10ти тис. українців, з них у містах — 64,4 %. Приплив укр. населе­н­ня характерний і для початку 20 ст. Тривало стихійне пере­селе­н­ня як робітників і селян, так і пред­ставників інтелігенції. Не припинялися міграційні процеси і під час 1ї світ. війни. Починаючи від 19 ст. чимало грузинів здобували освіту у ВНЗах Києва, Харкова, Одеси та ін. міст, зокрема у Київ. духов. академії навч. видат. педагог Я. Ґоґебашвілі, який перший висунув думку про потребу пере­кладів з укр. на грузинську мову, у Київ. унті — М. Саакашвілі (нині понад 80 груз. юнаків і дівчат навч. у різних ВНЗах України). Знач. внесок для зближе­н­ня двох народів зробив груз. письмен­ник А. Церетелі, який особисто знав Т. Шевченка і від­чув вплив його ідей на свою творчість. Великого Кобзаря пере­кладали Н. Ломоурі, М. Ґуріелі, Д. Ері­ставі та ін.; низку Шевченкових віршів груз. композитори поклали на музику. Груз. мовою за­звучали також твори Г. КвіткиОсновʼяненка (Д. Месхі), І. Котляревського (С. Хундадзе), І. Франка (І. Евдошвілі, К. Джапарідзе, Н. Кіпіані) та ін. У 1880–90х рр. трупи М. Кропивницького та М. Старицького гастролювали в Г. від 1903 до 1924 у Тифлісі діяв Бєляєвої М. П. український театр. Протягом 1910–13 у Г. проживали Леся Українка та її чоловік етно­граф К. Квітка. З посиле­н­ням боротьби за нац. права грузини не раз спільно ви­ступали з українцями, брали участь у скликаному в Києві з ініціативи УЦР зʼ­їзді пред­ставників поневолених національностей Росії (23–28 вересня 1917). У тому ж році у Тифлісі від­бувся Укр. військ. зʼїзд Закавказ­зя, на якому було утвор. Закавказ. кра­йову укр. раду (видавала свої «Вістi», згодом «Укр. вістi Закавказ­зя»). Перше дипломат. пред­ставництво Г. в Україні в квітні 1918 очолював Н. Брегвадзе. У липні 1918 зʼявилися укр. консульства в Тифлісі та Батумі, згодом — у Ґаґрах. Ген. консульство Української держави в Тифлісі очолював І. Красковський. 5 грудня між укр. урядом і Груз. Респ. був укладений договір «Про консулярні й торгівельні від­носини, про мореплавство і транзит». На еміграції грузини та українці спів­працювали в Антибільшов. блоці народів, Лізі визволе­н­ня народів СРСР, Прометеїв. русі. За рад. доби груз.укр. від­носини роз­вивалися здебільшого в культур. площині, найплідніше вони виявилися у пере­кладах літ. творів. Окремими ви­да­н­нями груз. мовою ви­йшли твори Шевченка, Франка, Лесі Українки, які пере­кладали С. Чиковані, К. Лордкіпанідзе, І. Мосашвілі, А. Мірцхулава, І. Абашидзе, Р. Ґветадзе, В. Ґа­приндашвілі, С. Шаншіашвілі, О. Кутателі й ряд ін. Були пере­кладені також твори М. Бажана, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, П. Панча. Пʼєси І. Кочерги та О. Корнійчука груз. мовою були по­ставлені в театрах Г. Найкращі пере­клади з грузинської належать М. Бажану, М. Рильському, А. Малишку, П. Вороньку, М. Нагнибіді, С. Крижанівському. Традицій. стали по­їздки укр. письмен­ників, театрал. та хорових колективів до Г. й грузинських в Україну. 1926 в Г. проживало 14,4 тис. українців. У 1930– 50х рр. чисельність їх дещо зросла внаслідок залуче­н­ня кваліфік. робітників і спеціалістiв для роботи на пром. під­првах. Під час 2ї світ. війни більшість грузинів воювало на території України в лавах Рад. армії, не­значна кількість — у складі УПА; у кінці вересня — на поч. жовтня 1993 укр. пілоти евакуювали понад 5 тис. груз. населе­н­ня Абхазії з важкодо­ступ. гірських рнів. Організоване укр. життя від­новилося у незалеж. Г. у червні 1992 після утворе­н­ня Асоц. українців — жителів Г. (бл. 7 тис. осіб; президент — М. Борис). Нині на тер. Г. створ. 18 осередків укр. діаспори. від 2000 почали функціонувати укр. тва в містах Тетріцкаро, Гардабані, Сагареджо, ДедоплісЦкаро, Телаві та Мцхета, а 2002 — у м. Болніса. від 2001 активно діє друга за чисельністю громада українців Г. у Кутаїсі. Найбільше укр. обʼ­єд­нань створ. у Тбілісі — 4. Перша укр. школа в Г. була від­крита у вересні 1999. У тому ж році їй було присвоєно імʼя М. Грушевського, який від 1880 до 1886 навч. у Тифліс. класич. гзії. У Тбіліс. унті викладаються українська мова та літра, у Київ. унті — картвелогія. Укр. діаспора має свій друк. орган — щомісячну г. «Український вісник» (укр. та груз. мовами). 2007 президенти двох країн від­крили у Тбілісі памʼятник Т. Шевченку, у Києві — Ш. Ру­ставелі.

За даними пере­пису 1989, у Г. проживало 52,4 тис. українців (1 % насел. респ.), з них у Тбілісі — 16,1 тис. (1,3 % столич. насел.), Ру­ставі — 2,7 тис., Кутаїсі — 2,1 тис., Поті — 1,7 тис., Сухумі — 4 тис., Ґаґрах — 2,9 тис., Бату-мі — 3,9 тис. У Абхазії чимало українців проживало в Ґудаут. рні — 1,1 тис., Ґульрипшському — 0,9 тис., в Аджарії — 1,2 тис. У Пд.Осетин. автоном. обл. тоді нараховувалося 0,5 тис. українців. Згідно ж із пере­писом 2002, кількість українців становить лише 7 тис., або 0,2 % насел. Г. Водночас, за даними Асоц. українців — жителів Г., на сьогодні в країні проживає бл. 26 тис. українців. Найбільше українців зосереджено в Тбілісі — 16,1 тис., або майже третина укр. населе­н­ня; в Абхазії — 9 тис., Аджарії — 6,9 тис. У містах, крім Тбілісі, найбільше українців проживає в Сухумі — 2 тис., Батумі — бл. 3 тис., Кутаїсі — 1 тис., Поті — 1,7 тис. Більше половини з них (53,4 %) вважає укр. мову рідною, зокрема в Абхазії — 57,6 %, Аджарії — 55,3 %, Тбілісі — 42,6 %.

Дипломат. від­носини між Україною та Г. були встановлені 22 липня 1992. Гол. віхою на шляху творе­н­ня історії дипломат. від­носин між двома країнами стало під­писа­н­ня 13 квітня 1993 Договору «Про дружбу, спів­робітництво і взаємодопомогу між Україною та Республікою Грузія» (Україна була першою державою, з якою Г. уклала подібний договір). Ключове значе­н­ня для роз­витку дво­сторон. від­носин мало від­кри­т­тя 5 квітня 1994 Посольства України в Г. та дипломат. пред­ставництва Г. в Україні 19 серпня цього ж року. 6 серпня 1992 з офіц. візитом Г. від­відав Премʼєрміністр України В. Фокін, в ході якого було досягнуто ряд домовленостей, які перед­бачали за­провадже­н­ня якісно нових під­ходів до спів­праці в екон. сфері. За­значені тенденції були закріплені в ході офіц. візиту до України Е. Шеварнадзе 12–13 квітня 1993 та під час пере­бува­н­ня груз. уряд. делегації на чолі з главою уряду Г. 11–13 січня 1994. Ви­значальними є також офіц. візити Е. Шеварнадзе в Україну 22–23 квітня 2003, Міністра закордон. справ України А. Зленка в Г. 23–24 травня 2003, Міністра закордон. справ України К. Грищенка в Г. 28–29 листопада 2003, Премʼєрміністра Г. З. Жванія в Україну 31 липня — 1 серпня 2004. від 2004 особливо тісні стосунки у рамках стратег. партнерства встановилися між президентами двох країн: у 2004–07 від­бувався щорічний обмін візитами глав держав. Спо­стерігаються тенденції до зро­ста­н­ня участi України у зовн. торгівлі Г. Так, за даними Держ. департаменту статистики Г., 1999 частка України у зовн. торгівлі Г. становила 4,5 %, 2000 — 5,6 %, 2001 — 6,5 %, 2002 — 7 %, 2003 — 7,2 %. Серед десяти осн. торг. партнерів Г. за під­сумками 2003 Україна за­ймала 5те м., по­ступаючись лише Росії, Туреч­чині, Великій Британії та Азербайджану. Заг. обсяг зовн. торгівлі Г. з Україною у 2005, за даними груз. статистики, становив 256,3 млн дол. США. Нині на груз. ринку працюють бл. 30 укр. компаній, які за­ймаються на­да­н­ням транс­порт. та ремонтнобуд. послуг. Серед них судноплавна компанія «Укрфер­рі» (залізничні поромні пере­везе­н­ня за маршрутом Іл­лічівськ–Поті / Батумі), авіакомпанії «Укр. авіалінії», «Аероміст–Харків», «Донбас–Сх. авіалінії України», «Укр.серед­земномор. авіалінії», «Таврія», інт мор. транс­порту «ЧорноморНДІ­проект» (Одеса, викона­н­ня ремонт. робіт, проведе­н­ня інж.геодез. дослідж. в акваторії порту Поті). Свою продукцію екс­портують укр. філія компанії «Джей Ті Інтернешнл Компані» (виробво й торгівля тютюн. виробами), ЗАТ «АвтоКрАЗ», ДП «Укрметал» (виробво й торгівля метал­ло­продукцією), ДП «Кондитер. корпорація “Рошен”», ТОВ «Промексім» (торгівля метал­ло­прокатом), ДП «Артемсіль», концерн «Стирол», ЗАТ «Одес. цукр. компанія», ТОВ «Харків­енергоремонт» (виробво та ремонт обладна­н­ня для енергет. галузі), ДП «Укрінтер­енерго», гірн.металург. комбінат «Криворіж­сталь» та ін. Під­прва 2х країн шукають та використовують нові форми спів­праці. зокрема, організовано спіл. виробво Харків. трактор. та Кутаїс. автомобіл. здами тракторів та роз­почато по­ставки с.г. техніки для потреб селян Г.

Літ.: Федоровский П. Страничка из жизни грузинпереселенцев в Малорос­сию. Тифлис, 1888; Україна — Грузія (спів­праця республік) // Рад. Україна. 1944, 15 берез.; Исаевич Я. Д. Малои­звестный источник начала ХVІ в. о Грузии и грузинах // Объедин. науч. сес­сия по истории груз.укр. взаимоотношений: Мат. Тбилиси, 1967; Луценко І. А. Українськогрузинські літературні звʼязки в їх історичному роз­витку. Дн., 1968; Из истории украинскогрузинских связей. Тбилиси, 1968; Джоашвілі В. Ш. Роз­селе­н­ня українців на території Грузинської РСР // УІЖ. 1970. № 1; Баканідзе О. А. Грузинськоукраїнські літературно-мистецькі взаємини. К., 1984; Лашко О. Україна — Грузія, стратегічне партнерство: Геополітичні пріоритети з позиції національних інтересів // РД. 1995. № 2; Бежуашвілі А. Від Дні­пра до Кури: Україна і Грузія, дипломатичні від­носини 1918–1920 рр. // ГУ. 1996, 24 трав.; Україна й Грузія — друзі назавжди (Інтервʼю Над­звичайного і Повноважного Посла України в Грузії М. Списа) // ПЧ. 2005. № 2.

М. Залда­станішвілі, А. І. Шушківський

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю