Вальтер Антон Карлович

Визначення і загальна характеристика

ВА́ЛЬТЕР Антон Карлович (11(24). 12. 1905, С.-Петербург — 13. 07. 1965, Харків) — фізик. Батько А. Вальтера. Доктор фізико-математичних наук (1940), професор (1940). Академік АН УРСР (1951). Заслужений діяч науки УРСР (1955). Державні нагороди СРСР. Державна премія України в галузі науки і техніки (1993, посмертно). Закін. Ленінгр. політех. ін­ститут (1926). Ще студентом почав працювати в лаб. М. Семенова, під керівництвом якого ви­вчав конфігурації електр. полів, за­пропонував новий метод їх вимірюва­н­ня (1923). У 1925–30 у лаб. Ленінгр. фіз.-тех. ін­ституту, яку очолював А. Іоффе, досліджував електр. і мех. властивості ді­електриків, створив першу фіз. теорію ді­електр. втрат. 1930–65 — у Харків. фіз.-тех. ін­ституті: 1932–36 — наук. кер., 1936–44 — вчений секр., водночас від 1941 — завідувач від­ділу та від 1944 — за­ступник директора з наукової роботи. Одночасно проф. Харків. мех.-маш.-буд. ін­ституту (1932–35), Харків. автомоб.-дорож. ін­ституту (1935–37), Харків. університету (1937–65; від 1946 — зав. створ. ним каф. будови речовини). Основний напрям наукових досліджень — ядерна фізика, техніка ядерно-фіз. екс­перименту (високі напруги, вакуумна при­скорюв. техніка). Показав можливість аномал. проникне­н­ня електронів з електродів всередину кри­стала. 1932 разом із К. Синельниковим, О. Лейпунським і Г. Латишевим вперше в СРСР здійснив екс­перимент зі штуч. роз­щепле­н­ня атом. ядра (роз­щепле­н­ня ядра літію з допомогою при­скорених протонів). Брав без­посередню участь у створен­ні унік. на той час при­скорювачів іонів та елементар. часток: електро­статич. генератора (ЕСГ) Ван де Ґраафа 3,5 МеВ (1937); прецизійного за енергією ЕСГ у стисненому газі на 4,5 МеВ (1951), що став попередником серії ЕСГ для виріше­н­ня наук. задач; у 1960-х рр. — серії ліній. при­скорювачів електронів (ЛПЕ), з яких ЛПЕ-2 ГеВ був тоді найпотужнішим у світі. З допомогою створених при­скорювачів В. зі спів­робітниками виконав серію досліджень з ядер. спектро­скопії, від­крив бл. 20 нових ізомерів, ви­вчив роз­сіюва­н­ня протонів ядрами, поляризацію нуклонів у ядер. реакціях, зокрема в реакціях на легких ядрах. За­пропонував про­граму досліджень з фізики елементар. частинок, яку здійснили на ЛПЕ-2 ГеВ його учні. Створив школу з екс­перим. фізики. Написав низку наук.-популяр. книг з ядер. фізики: «Надвисокі напруги», «Атака атомного ядра» (обидві — Х., 1933), «Атомное ядро» (1936), «Космические лучи» (1937; обидві — Ленін­град).

Пр.: Экспериментальное ис­следование электрических полей // Тр. Ленингр. физ.-тех. ин-та. 1926. Вып. 1 (спів­автор); Физика диэлектриков. Ленин­град; Москва, 1933 (спів­автор); Физика атомного ядра. Ленин­град; Москва, 1935; Введение в физику элементарных частиц. Х., 1960; Электро­статические ускорители заряжен­ных частиц. Москва, 1963 (спів­автор); Ядерная физика: Учеб. К., 1963; 1974; 1978; 1991 (спів­автор).

Літ.: Антон Карлович Вальтер // АЭ. 1985. Т. 59, вып. 6; Академик АН УССР Антон Карлович Вальтер. К 95-летию со дня рождения: Воспоминания близких и соратников. Х., 2000; Ранюк Ю. Лабораторія № 1. Х., 2001.

О. Ф. Нємець, А. М. Довбня

Завантажити статтю