КО́ПАЧ Олександра (26. 02. 1913, містечко Городенка, нині місто Івано-Франківська обл. — 12. 07. 1998, м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада) — письмен­ниця, педагог, літературо­знавець. Дружина Р. Копача. Доктор філософських наук (1967). Член Обʼ­єд­на­н­ня українських письмен­ників «Слово» (1966), Асоціація славістів Канади. Дійсний член НТШ (1975). Закінчила філософський факультет Яґел­лонського університету (Краків, 1937), де слухала лекції Б. Лепкого і К. Кисілевського, здобула ступінь магістра славістики. Емігрувала 1948 до Канади. 1951 заснувала курси україно­знавства імені Г. Ско­­вороди в Торонто — першу середню українську школу у Пів­нічній Америці, де викладала разом із Я. Пастернаком, В. Веригою, М. Левицьким, О. Соколиком, М. Битинським, отцями Володимиром Жолкевичем та Іваном Сиротин­ським. Від 1962 видавала журнал «Про­мінь» (Торонто). Очолювала Комітет україно­­знавства в управі НТШ Канади (1976–98). Досліджувала українську літературу. Авторка книжки «Непов­торні дні» (1960), «Хрестоматія нової української літератури» (1970), «Мовостиль Ольги Коби­лянської» (1972), «Богатирі стародавньої України» (1982), «Багатирі» (1984), «Хлопчик з казки» (1986), «Мініятюри» (1988; усі — Торонто), «Наталена Королева» (Він­ніпеґ, 1962), «Нові обрії стародавньої України» (То­рон­то; Едмонтон, 1980). Твори К. спов­нені душевних пере­живань, пронизані неперевершеною си­­лою краси і шляхетності.