Веніамін

ВЕНІАМІ́Н (Федченков Іван Опанасович; 02. 09. 1880, Кирсанів. пов. Тамбов. губ., Росія — 04. 10. 1961, РФ) — церковний діяч РПЦ. Закін. Тамбов. духовну семінарію (1903), С.-Петербур. духовну академію (1907). У листопаді 1907 прийняв чернечий постриг. 1907–08 — проф. стипендіат каф. біблій. історії. 1910– 11 — секр. архієпископа Сергія (Страгородського); ректор Таврій. духов. семінарії, архімандрит. 1913–17 — ректор Твер. духов. семінарії. 1917–18 — чл. Собору РПЦ. Від лютого 1919 — єпископ Севастопольський, вікарій Таврій. єпархії. 1919–20 — єпископ армії та флоту на Пд. Росії, чл. Тимчас. Вищого Церк. упр. у м. Новочеркаськ та Пд.-Сх. поміс. собору. 1920 від Синоду Укр. автоном. церкви признач. у РМ при генералі П. Врангелі. У листопаді 1920 виїхав за кордон. 1921 брав участь у роботі Карловац. собору. Жив у Серб. монастирі Петковице (м. Шабац). 1922 наполягав на виконанні наказу Патріарха Тихона про розпуск Вищого церк. упр. за кордоном. 1924 висланий до Чехо-Словаччини. 1925– 27, 1929–30 — викладач Париз. православ. богослов. інституту. 1930– 33 організував у Парижі Патріаршу православну церкву. 1933– 47 — архієпископ Алеутський та Північно-Американський. 1945 — чл. Поміс. собору РПЦ. 1947 повернувся до СРСР. Признач. кер. Ризької та Латв. єпархій. 1951–55 служив у Ростові-на-Дону. 1955–58 керував Саратов. єпархією. Жив у Псково-Печор. монастирі. Автор дослідж. «Житие преподобного Серафима Саровского чудотворца с акафистом и акафист Божией Матери “Умиление”» (Париж, 1935).

Завантажити статтю