ВЕРХО́ВНИЙ СУД УКРАЇ́НИ — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції України. Його гол. зав­да­н­ня — охорона прав і свобод особи і громадянина; закон. прав та інтересів юрид. осіб; сусп. ладу, політ. і екон. систем держави. Початок формуван­ню судової системи України поклав Декрет РНК УСРР від 14 лютого 1919, від­повід­но до якого замість повіт. і міських утворювалися нар. суди. Для роз­гляду справ винятк. ваги при ВУЦВК було створ. Верхов. рев. трибунал, а у липні 1921, після його ліквідації, — Єдиний верхов. трибунал УСРР, що діяв як касаційна ін­станція рев. трибуналів республіки. 16 грудня 1922 ВУЦВК прийняв по­станову про затвердже­н­ня і введе­н­ня в дію у лютому 1923 на тер. УСРР єдиної системи судових органів на чолі з Найвищим Судом УСРР, на який покладались обовʼязки роз­гляду найбільш складних справ. Він був касаційною ін­станцією для губ. (згодом обл.) судів, здійснював судовий на­гляд і судове упр. Найвищий Суд складався з голови, його заст., голів судових колегій у цивіл. і кримінал. справах та чл. суду, затв. Президією ВУЦВК. Першим головою Верхов. рев. трибуналу при ВУЦВК був С. Буздалін, колегії очолювали О. Малицький і С. Канарський. 

Після утворе­н­ня СРСР у жовтні 1924 2-а сесія ВЦВК СРСР затвердила «Основи судоустрою СРСР і союзних республік» — заг.-союз. акт, від­повід­но до якого суди УСРР були введені в єдину судову систему СРСР, а Найвищий Суд УСРР пере­творювався на Верхов. Суд УСРР, під­порядк. Верхов. Суду СРСР. У 1941–43 обовʼязки Верхов. Суду УРСР виконував Військ. трибунал УРСР. 1970 одна з функцій Верхов. Суду — упр. судами — пере­йшла до Міністерства юстиції УРСР. Після прийня­т­тя Кон­ституції СРСР (1977) і Кон­ституції УРСР (1978) у червні 1981 схвалено Закон УРСР «Про судоустрій УРСР», яким ви­значався склад, функції і компетенція Верхов. Суду УРСР, а також зав­да­н­ня судів УРСР і порядок здійсне­н­ня ними правосу­д­дя. Від­повід­но до Кон­ституції УРСР (ст. 101) Верхов. Суду УРСР належало право законодав. ініціативи у ВР УРСР.

За Кон­ституцією України 1996 найвищим судовим органом заг. юрисдикції є В. С. У., Голова якого обирається та звільняється шляхом таємного голосува­н­ня Пленумом В. С. У. в порядку, встановленому законом. Суддя В. С. У. обирається ВР України і може бути звільнений з посади органом, що його обрав, у випадках, перед­бач. ст. 126 Кон­ституції України. Незалежність і недоторканість суд­дів при здійснен­ні правосу­д­дя гарантується Законом України «Про статус суд­дів» від 15 грудня 1992. В. С. У. роз­глядає кримінал., цивіл., трудові та ін. під­ві­домчі йому справи у касацій., на­глядовому порядку, а в окремих випадках і по першій ін­станції. Він також узагальнює судову практику, виносить матеріали узагальне­н­ня на роз­гляд Пленуму В. С. У., який у своїх по­становах дає роз­ʼясне­н­ня щодо за­стосува­н­ня судами законодавства під час здійсне­н­ня судочинства, зокрема 1 листопада 1996 Пленум В. С. У. роз­глянув пита­н­ня про за­стосува­н­ня Кон­ституції під час здійсне­н­ня судочинства і у своїй по­станові дав роз­ʼясне­н­ня, що заг. суди можуть ви­знати некон­ституц., або такими, що не від­повід­ають Кон­ституції та законам України ріше­н­ня органів місц. самоврядува­н­ня, акти органів держ. виконав. влади, мін-в, ві­домств, місц. держ. адміністрацій. При цьому зверне­н­ня до Кон­ституц. Суду в таких випадках не обовʼязкове. В по­станові ви­значено, що суди не повин­ні за­стосовувати законодавство, яке суперечить або не від­повід­ає Кон­ституції України. В. С. У. видає «Вісник Верховного Суду України».