Верховний суд України

Визначення і загальна характеристика

ВЕРХО́ВНИЙ СУД УКРАЇ́НИ  — найвищий судовий орган у системі судів загальної юрисдикції України. Його гол. завдання — охорона прав і свобод особи і громадянина; закон. прав та інтересів юрид. осіб; сусп. ладу, політ. і екон. систем держави. Початок формуванню судової системи України поклав Декрет РНК УСРР від 14 лютого 1919, відповідно до якого замість повіт. і міських утворювалися нар. суди. Для розгляду справ винятк. ваги при ВУЦВК було створ. Верхов. рев. трибунал, а у липні 1921, після його ліквідації, — Єдиний верхов. трибунал УСРР, що діяв як касаційна інстанція рев. трибуналів республіки. 16 грудня 1922 ВУЦВК прийняв постанову про затвердження і введення в дію у лютому 1923 на тер. УСРР єдиної системи судових органів на чолі з Найвищим Судом УСРР, на який покладались обов’язки розгляду найбільш складних справ. Він був касаційною інстанцією для губ. (згодом обл.) судів, здійснював судовий нагляд і судове упр. Найвищий Суд складався з голови, його заст., голів судових колегій у цивіл. і кримінал. справах та чл. суду, затв. Президією ВУЦВК. Першим головою Верхов. рев. трибуналу при ВУЦВК був С. Буздалін, колегії очолювали О. Малицький і С. Канарський. 

Після утворення СРСР у жовтні 1924 2-а сесія ВЦВК СРСР затвердила «Основи судоустрою СРСР і союзних республік» — заг.-союз. акт, відповідно до якого суди УСРР були введені в єдину судову систему СРСР, а Найвищий Суд УСРР перетворювався на Верхов. Суд УСРР, підпорядк. Верхов. Суду СРСР. У 1941–43 обов’язки Верхов. Суду УРСР виконував Військ. трибунал УРСР. 1970 одна з функцій Верхов. Суду — упр. судами — перейшла до Міністерства юстиції УРСР. Після прийняття Конституції СРСР (1977) і Конституції УРСР (1978) у червні 1981 схвалено Закон УРСР «Про судоустрій УРСР», яким визначався склад, функції і компетенція Верхов. Суду УРСР, а також завдання судів УРСР і порядок здійснення ними правосуддя. Відповідно до Конституції УРСР (ст. 101) Верхов. Суду УРСР належало право законодав. ініціативи у ВР УРСР.

За Конституцією України 1996 найвищим судовим органом заг. юрисдикції є В. С. У., Голова якого обирається та звільняється шляхом таємного голосування Пленумом В. С. У. в порядку, встановленому законом. Суддя В. С. У. обирається ВР України і може бути звільнений з посади органом, що його обрав, у випадках, передбач. ст. 126 Конституції України. Незалежність і недоторканість суддів при здійсненні правосуддя гарантується Законом України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992. В. С. У. розглядає кримінал., цивіл., трудові та ін. підвідомчі йому справи у касацій., наглядовому порядку, а в окремих випадках і по першій інстанції. Він також узагальнює судову практику, виносить матеріали узагальнення на розгляд Пленуму В. С. У., який у своїх постановах дає роз’яснення щодо застосування судами законодавства під час здійснення судочинства, зокрема 1 листопада 1996 Пленум В. С. У. розглянув питання про застосування Конституції під час здійснення судочинства і у своїй постанові дав роз’яснення, що заг. суди можуть визнати неконституц., або такими, що не відповідають Конституції та законам України рішення органів місц. самоврядування, акти органів держ. виконав. влади, мін-в, відомств, місц. держ. адміністрацій. При цьому звернення до Конституц. Суду в таких випадках не обов’язкове. В постанові визначено, що суди не повинні застосовувати законодавство, яке суперечить або не відповідає Конституції України. В. С. У. видає «Вісник Верховного Суду України».

Завантажити статтю