В’єтнам, Соціалістична Республіка В’єтнам

Визначення і загальна характеристика

ВʼЄТНА́М, Соціалістична Республіка Вʼєтнам — держава, що знаходиться в Пів­ден­но-Східній Азії, на сході пів­острова Індокитай. На Пн. межує з Китаєм, на Зх. — з Камбоджею і Лаосом. Площа 331,7 тис. км². Насел. 82,0 млн осіб (2004), пере­важно вʼєтнамці (88 %), проживають також китайці та бл. 50 народностей і малих етніч. груп (муонги, тайці, мєо, кгмери, ман, чам). Мови: вʼєтнамська (держ.), китай., кгмер., чам, поширені також франц., англ. і рос. Віро­сповіда­н­ня: буд­дизм (67 %), християнство (9 %), іслам (1 %), конфуціанство, даосизм. Столиця — Ганой (3,5 млн осіб, 2004). Найбільші міста: Го-Ши-Мін (колиш. Сайґон), Гайфонґ, Дананґ, Хюе. Адм. поділ — 59 провінцій та 5 міст центр. під­порядкува­н­ня. Найдавнішими вʼєтнам. державами були Ван Ланґ, Ау Лак та Намвʼєт. Держ. устрій — республіка. Глава держави — Президент. Вищий держ. і законодав. орган — Нац. збори. Викон. влада належить уряду на чолі з Премʼєр-міні­стром. Нині діє Кон­ституція від 15 квітня 1992 зі змінами від 12 грудня 2002. Комуніст. партія В. практично контролює усі сфери су­спільно-політ. та екон. життя країни, хоча її роль і значе­н­ня обʼєктивно змінюються під тиском процесів реформ, що при­звели до появи елементів ринк. від­носин у економіці. Чисельність ЗС 484 тис. осіб (2000), з них сухопут. військ — 412 тис., ВПС — 30 тис., ВМФ — 42 тис. Військ.-повітр. бази: Бьєнгоа, Дананґ, Камрань, Фукат, Вунґтау, Нячанґ, Тансон­нгат (Го-Ши-Мін). Військ.-мор. бази: Дананґ, Камрань. Грош. одиниця — донґ.

У 2 ст. до н. е. Ау Лак та Намвʼєт були захоплені Китаєм. У 10 ст. н. е. в результаті визв. боротьби була проголошена незалежна вʼєтнам. держава. В 11 ст. була створена держава Дайвʼєт, яка у 12–13 ст. стала однією з найбільших у Пд.-Сх. Азії. 1858–84 В. був захоплений Францією. 1930 під керівництвом Го Ши Міна заснована КП В. 1941–45 — під окупацією Японії. Серпнева революція 1945 завершилася проголоше­н­ням 2 вересня 1945 Демократ. Республіки В. (ДРВ), Президентом та Премʼєр-міні­стром якої було обрано Го Ши Міна. 1945–46 франц. війська роз­горнули воєн­ні дії на Пд. країни, а потім по всій країні. На окупов. тер. 1949 була створена колонізаторами держава В. Низка сер­йоз. поразок колонізаторів та рішучі вимоги припинити агресію змусили Францію 1954 піти на укла­да­н­ня Женев. домовленостей. 1955–56 у Пд. В. замість профранцуз. режиму було створено проамериканський. У Пд. В. роз­горнулася нац.-визв. боротьба. США вдалися до прямої агресії. 1964 США почали повітряну війну проти ДРВ, а 1965 ввели війська. 1969 створено Тимчас. рев. уряд Респ. Пд. В. (РПВ). У січні 1973 під­писано Париз. угоду про припине­н­ня війни, встановле­н­ня миру у В. та виведе­н­ня амер. військ з нього. 1975 режим РПВ було скасовано. У липні 1976 завершено обʼ­єд­на­н­ня В. та проголошено Соціаліст. Респ. В. (СРВ).

На Сх. і Пд. омивається Пд.-Китай. морем. Країна поділяється на 4 осн. фізіогр. регіони. На Пн. роз­таш. частина нагірʼя Юн-нан, де знаходиться найвища точка країни — г. Фаншипан (3143 м над р. м.). На Сх. від гірського регіону лежить дельта р. Хонґха (Червона), на Пд. роз­таш. Аннам. гори, що за­ймають центр. частину В. Найпівден­нішим регіоном є дельта р. Меконґ. Хонґха і Меконґ є гол. річками країни, які впадають в Пд.-Китай. море. Більшу частину тер. за­ймають гори та плоскогірʼя (75 %), на узбереж­жі — низовини (гол. чином у дельтах р. Хонґха на Пн. та Меконґ на Пд.). Клімат мусон., на Пн. — тропіч., на Пд. — субтропічний. Середня температура на Пд. змінюється від 26°С у грудні до 29°С у квітні, на Пн. — від 15°С у січні до 28°С у липні. 40 % тер. вкрито тропіч. лісами. Змішані тропічні ліси містять сосну, широколистяні дерева, бамбук, велику кількість різних ліан. У дельтах рік — густі мангр. зарості. Фауна пред­ставлена слонами, оленями, ведмедями, ти­грами, леопардами. Серед дрібних ссавців поширені заєць, білка, мавпа. Широко пред­ставлені птахи і рептилії. Серед остан­ніх багато крокодилів, змій, ящірок. Надра В. багаті на камʼяне вугі­л­ля (найбільші поклади в регіоні), олово, цинк, мідь, свинець, марганець, апатити, боксити, рідкоземел. метали тощо. Високим є гідро­енергет. потенціал країни (15 млрд кВт).

В. — аграрно-індустріал. країна, що роз­вивається (за класифікацією ООН); до 1986 — централіз. план. економіка. Екон. під­несе­н­ня викликане приватизацією держ. власності й знач. притоком іноз. капіталу. Економіка пере­важно аграрна: вирощува­н­ня рису, кукурудзи, цукр. тростини, кави, чаю; річкове й мор. рибальство. У державі від­бувається стрімка роз­будова промисловості (текс­тил., швей., взут­тєвої, електрон., автомобіл.), ведеться видобуток нафти з покладів на шельфі, камʼяного вугі­л­ля, олова та апатитів. Роз­винутий залізнич. і шосей. транс­порт. Осн. мор. порти: Го-Ши-Мін, Гайфонґ, Гонґтай. Між­нар. аеропорти: Ганой і Го-Ши-Мін. Доля с. господарства (2004) разом з ліс. госп-вом і рибальством у ВВП 21,76 %, промисловості — 40,09 %, сфери послуг — 38, 15 %. ВНП (2004) на одну особу 500 дол. США. В. екс­портує нафту, рис, море­продукти, вуголь, каву, овочі, фрукти, натур. каучук, швейні, трикотажні та коврові вироби, меблі, імпортує машини, нафто­продукти, добрива, сталь. Осн. торг. партнери: США, країни АСЕАН, Китай, Тайвань, Японія, Пд. Корея, ЄС. В. — чл. ООН, МВФ, ЮНЕСКО, ВООЗ.

Серед музеїв вирізняється ХМ у Ганої, де частково екс­понуються предмети побуту і одягу всіх 60-ти етніч. груп, що проживають у В. Крім того, у Ганої знаходяться пагода Черепахи; оз. Хоан-Кієм; мавзолей Го Ши Міна; пагода Тран-Куок; зоопарк; армій. музей. У Хюе — палац імператорів Ан­нама і гробниці імператорів; у Дананґу — музей реліквій народності чам; у Нхатрангу — чотири буд­дій. храми 7–9 ст.; у Далаті — популяр. курорт. У Го-Ши-Міні — катол. костел, споруджений за взірцем собору Паризької Богоматері (1883); будинок муніципалітету (19 ст.); пагода Пак-Лам (1744); інду­їст. храм Маріам­ман (19 ст.); ботан. сад; музей революції, ХМ, музей Го Ши Міна, музей військ. злочинів амер. і китай. армій під час війн 1965–75 і 1979.

Незалежність України В. ви­знав 27 грудня 1991. Дипломат. від­носини встановлено 23 січня 1992. У 1993 роз­почало діяльність Посольство СРВ в Україні, 1997 — Посольство України в СРВ. У жовтні 1993 від­бувся візит в Україну Міністра закордон. справ В., у квітні 1994 — візит до СРВ Міністра закордон. справ України. У червні 1994 в Україні пере­бувала делегація СРВ на чолі з Премʼєр-міні­стром В., у квітні 1996 — держ. візит до СРВ Президента України. Україну також від­відали Президент СРВ (2000) та Голова Нац. Зборів СРВ (2003). Між урядами України і В. під­писано низку дво­сторон­ніх угод: «Про спів­робітництво в галузі культури, освіти й науки» (1994), «Про науково-технологічне спів­робітництво»; «Про взаємне праце­влаштува­н­ня громадян та їх соціальний захист» (1996); «Про правову допомогу і правові від­носини в цивільних і кримінальних справах» (2000); «Про взаємне ви­зна­н­ня документів про освіту, наукові ступені і вчені зва­н­ня» (2004); «Про взаємну охорону секретної інформації» (2005) тощо. 1993 створ. Між­уряд. укр.-вʼєтнам. комісію з питань торг.-екон. та наук.-тех. спів­робітництва (від­булося 7 засі­дань, остан­нє з них — 2004 у Ганої).

У В. пере­кладено твори класиків укр. літ-ри, зокрема й Т. Шевченка, І. Франка, а також Ю. Дольд-Михайлика «І один у полі воїн» (1960), О. Корнійчука «Платон Кречет» (1961), О. Бойченка «Молодість» (1961), О. Довженка «Поема про море» (1962), М. Стельмаха «Кров людська — не водиця» (1962), М. Бірюкова «Чайка» (1963), О. Гончара «Альпи» (усі — Ганой, 1966). Твори вʼєтнам. літ-ри пере­кладали М. Кашель, А. Косматенко, К. Скрипченко, Л. Череватенко.

Літ.: Джеджула А. О. Боротьба народів Вʼєтнаму, Лаосу і Камбоджі за свою свободу і незалежність. К., 1955; Кошик О. К. Демократична Республіка Вʼєтнам. К., 1957; Бортняк Я. М. Демократична Республіка Вʼєтнам. К., 1960; Напалков С. М. Молодість вільного Вʼєтнаму. К., 1962; Шенін А. Д. Вʼєтнамський народ пере­може. К., 1964; Гургаль В. Й. Не­скорене серце Вʼєтнаму. К., 1966; Юхананов Ю. А. Народ-герой: (До 30-річчя Демократ. Вʼєтнаму). К., 1975; Кашель М. Д. Тарасове слово серед вʼєтнамського народу // Всесвіт. 1975. № 3; Його ж. Вʼєтнамська література і Т. Г. Шевченко // Шевченків. словник. К., 1976. Т. 1; Грищенко Т. В. Вʼєтнамський шлях су­спільної модернізації // Людина і політика. 1999. № 5; Сергійчук І. М. Новітня історія країн Азії та Африки (1918 — кінець ХХ ст.): Навч. посіб. для студентів істор. спеціальностей ВНЗів. С., 2002; Масаев М. В. К пятидесятилетию победы вьетнамского народа под Дьенбьенфу // Культура народов Причерноморья. 2004. № 50, т. 2.; Ву Зыонг Хуан. Вьетнамо-украинские отношения: итоги 2003 г. // Персонал. 2004. № 7.

Г. О. Добко, Дао Суан Зионг

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю