Копичинці

КОПИ́ЧИНЦІ – місто Гусятинського району Тернопільської області. До К. приєднано села Баворівщина, Гора, Кутець і х. Калинівщина. Знаходиться на р. Нічлава (притока Дністра), за 73 км від обл. центру, за 24 км від райцентру та за 17 км від м. Чортків (Терноп. обл.). Пл. 8,1 км². Насел. 7036 осіб (2001, складає 96,0 % до 1989), переважно українці. Залізнична станція. Через К. проходить автошлях Берестя–Чернівці. У пд. частині міста виявлено поселення перших століть н. е., на околицях – Федоровій горі та Високому березі – 2 поселення трипіл. культури. Збереглися залишки давньорус. городища. К. відомі від 1-ї пол. 14 ст. 1443 тут збудовано замок і мурований храм. 1564 поселення отримало Маґдебур. право. 1595 побл. міста відбувся бій між польс. загоном і козаками С. Наливайка. 1600 у межиріччі Стрілки та Крутилова збудовано новий, т. зв. Червоний замок. Жит. брали участь у Визв. війні під проводом Б. Хмельницького. 12 травня 1651 на околицях К. відбувся бій між об’єднаним військом козаків і крим. хана з польс. військом. 1672–83 – у складі Осман. імперії. У 18 ст. власники міста Баворовські збудували палац (зруйн. під час 1-ї світової війни). 1772–1809, 1815–1918 – у межах кордонів Австро-Угор. імперії, 1809–15 – Рос. імперії. Від листопада 1918 до липня 1919 – місто у складі ЗУНР, 1919–39 – Польщі, від 1939 – УРСР. Від 7 липня 1941 до 23 березня 1944 – під нім.-фашист. окупацією. Нацисти створили ґетто, до червня 1943 кількість євреїв у ньому перевищила 5 тис. До серед. 1950-х рр. у К. діяв повіт. провід ОУН–УПА. Низку його чл. убито або депортовано до Сибіру та на Далекий Схід (РФ). 1940–62 – райцентр. 1962–65 – у складі Чортків. р-ну. 1897 мешкало бл. 7,2 тис., 1959 – 2,8 тис., 1979 – 7,2 тис., 1989 – 7,3 тис., 1998 – 7,3 тис. осіб. У рад. час працювали ВО гумових іграшок, консерв. завод, рибне госп-во, діяв с.-г. технікум бухгалтер. обліку (переведено у м. Заліщики Терноп. обл.). Нині у К. – 2 заг.-осв. школи, дошкіл. заклад; Центр культури та дозвілля, Копичинський музей театрального мистецтва Тернопільщини, музей світ. війн, драм. театр ім. Б. Лепкого, кінотеатр, школа естет. виховання, дит. і для дорослих б-ки; рай. лікарня № 2. Пам’ятки архітектури: дерев’яна церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього (1630), костел Успіння Пресвятої Богородиці (1802), церква Різдва з дзвіницею (1898), церква св. Миколая (1900), Нар. дім (1910). Встановлено пам’ятники Т. Шевченку, жит. міста, які загинули під час 2-ї світової війни, на честь скасування панщини, діячам ОУН і воякам УПА, пам’ятний знак жертвам операції «Вісла», мемор. комплекс рад. воїнам, які загинули під час визволення міста від нім.-фашист. окупантів. Серед видат. уродженців – письменники, публіцисти А. Паламар і М. Савка; громад.-політ. діяч В. Лисий, діяч ЗУНР М. Петрицький; вишивальниця М. Зарембська, писанкарка Т. Осадца-Клим; оперні та камерні співаки Є. Ласовська і К. Чічка-Андрієнко; польс. історик Церкви Т. Ґромніцький, церк. діяч УАПЦ Мефодій (В. Кудряков); шахіст В. Іванчук.

Літ.: Чурпіта Я. З історії Копичинець // Копичинец. вісті. 1998, 11 верес; Савка Б. Копичинці: Мандрівка через століття. Т., 2001; Місто горде своїми мешканцями. Копичинцям – 560 років // Вісн. Надзбруччя. 2003, 5 верес.; Копичинці відзначили на всеукраїнському рівні // Там само. 2004, 21 трав.

П. З. Гуцал

Рекомендована література

Чурпіта Я. З історії Копичинець // Копичинец. вісті. 1998, 11 верес; Савка Б. Копичинці: Мандрівка через століття. Т., 2001;
Місто горде своїми мешканцями. Копичинцям – 560 років // Вісн. Надзбруччя. 2003, 5 верес.;
Копичинці відзначили на всеукраїнському рівні // Там само. 2004, 21 трав.