ВИСО́ЦЬКА КУЛЬТУ́РА — археологічна культура кінця середнього і пізнього періодів епохи бронзи та початку доби ран­нього заліза. Свою назву отримала від епоніміч. памʼятки — могильника побл. с. Висоцьке Бродів. р-ну Львів. обл., дослідженого у 1895–97 І. Шараневичем та М. Грушевським. Поширена у Пн.-Зх. Поділ­лі, Роз­точ­чі та пд. частині Малого Поліс­ся. Вперше зі­ставле­н­ня памʼяток здійснив В. Гребеняк (1915), комплексне опрацюва­н­ня — Т. Сулімірський (1931), В. Канівець (1953), Л. Крушельницька (1976, 1985). Нині від­крито 9 могильників і бл. 15-ти поселень В. к. Житла — наземні та напів­землянк. із вогнищем на долівці, могильники — під­курган­ні (Іванє, Городок, Красне) й ґрунтові. Достовірно ві­домо про 413 інгумац. поховань з 5-ти ґрунт. могильників (Чехи-Лугове, Висоцьке, Гончарівка, Золочів, Петриків). За способом захороне­н­ня поховал. памʼятки В. к. поділяють на 4 групи: інгумац. похова­н­ня (одиночні, парні, групові); трупоспалювал. і кремац.; пере­захороне­н­ня поодиноких кісток; кенотафи. Виділяють 6 фаз роз­витку В. к. Для перших двох — прото- і ран­ньовисоц. (1900– 1500 рр. до н. е.) — притаман­ний своєрід. стиль, який увібрав у себе центральноєвроп. (пізньоунетиц. і могилева культури) і центрально­східноєвроп. (рання білогрудів. культура) елементи. У ран­ньо- і пізньокласич. фазах роз­витку (1550–1150 рр. до н. е.) більш від­чутними стають впливи із ареалу сабатинів. культури і пізньобілогрудів. середовища (профіл. миски, прикраси, знаря­д­дя праці), хоча зберігаються звʼязки із верх­ньодунай. регіоном і Сілезією (урнових полів поховань культури). У пізній та фінал. фазах роз­витку В. к. (до 800-х рр. до н. е.) центральноєвроп. «стиль урнових полів» остаточно знівельовано потуж. впливами (зокрема й етніч.) із боку тогочас. культур укр. лісо­степу та посиле­н­ням звʼязків із Пере­дкавказ­зям (бронзові вістря стріл, залізні навершя списів, камʼяні циліндричні молоти, камʼяні булави, точильні бруски). В період НаВ3 та на поч. періоду НаС під впливом постбілогрудів. культури Середнього Придністровʼя і Побуж­жя (непоротів. група памʼяток) на колиш. тер. В. к. від­булася зміна поховал. обряду (Жуличі, Лукаші, Лагодів, Вин­ники), ідеол. уявлень, пере­орієнтація зовн. звʼязків. У цей час виникають Плісниське (180 га) і Кульчицьке (80 га) городища-гіганти. Від­тоді і до кін. 6 ст. до н. е. на цій тер. поширюються памʼятки черепин.-лагодів. групи, носії якої, разом із насел. Поді­л­ля і Пн. Буковини, ймовірно входили у військ.-політ. союз неврів.