Відчай

ВІ́ДЧАЙ — стан, породжений неможливістю подальшого існува­н­ня у звичному бут­тєвому просторі. Су­проводжується пере­жива­н­ням роз­пачу, без­пер­спективності (дійсної чи уявної), зневіри у своїх силах. Виникає внаслідок смисложит­тєвних криз та граничних ситуацій (ката­строфа, невиліковна хвороба, роз­луче­н­ня, нероз­ділене коха­н­ня, смерть близької людини). С. Кʼєркеґор роз­різняв два вияви В.: пристрасне бажа­н­ня не бути собою та пристрасне бажа­н­ня бути собою. Вони вступають у суперечність, можливість роз­вʼяза­н­ня якої дає змогу висунути ідею про ще один фундам. вияв В. — нагальне прагне­н­ня вийти за свої межі, стати іншим. Якщо 1-й вид В. може при­звести до самогубства, а 2-й, витіснений у під­сві­доме, повернути людину до буден­ного буття, то 3-й виводить її у принципово новий мета­граничний бут­тєвий про­стір, в якому від­бувається роз­вʼяза­н­ня колізій і буден­ного, і граничного буття в станах толерантності і любові. Людина, яка потрапила в екзистенційний про­стір В., стає майже нечутливою до жаху: В. є метаморфозою і туги, і жаху. Але якщо туга й жах замикають людину в собі, то В. роз­гортає перед нею світ. В. — це стан граничної самотності. Самотність, породжена В., концентрує в собі без­утішність та без­вихідь і, пере­повнившись ними, стає без­кінечно тяжкою, заповнюючи все існува­н­ня. Разом з тим граничний тягар самотності-В. звільняє особистість від буден­них стереотипів світо­гляду і надає йому таку цілісність, яка прокладає шлях до звільне­н­ня від самотності-нудьги, самотності-туги й самотності-жаху. Самотність-В. парадоксальним чином роз­кривається світові, і у такій екзистенційній ситуації людина бачить вихід з абсолютної без­виході.

Завантажити статтю