Вірменська мова

ВІРМЕ́НСЬКА МО́ВА — мова, що становить окрему гілку індоєвропейської сімʼї мов. Держ. мова Вірменії, якою роз­мовляють понад 6 млн вірмен, з них 3,79 млн — у самій республіці, а також у Грузії, Росії, США, Сирії, Лівані, Ірані, Франції, Україні та ін. Походить від колиш. мови гайаса-вірменів у складі держави Урарту (кін. 2 тис. до н. е.). В історії вірм. літ. мови роз­різняють давньовірм. (5–11 ст.), середньовірм. (12–16 ст.) і нововірм. (від 17 ст.) мови. Виникне­н­ня письм. форми давньої В. м. (ґрабар), створ. Месропом Маштоцем (405), повʼязане з пошире­н­ням християнства та потребою у вірм. богослужб. літ-рі. У структурно-типол. від­ношен­ні давня В. м. була пере­важно флективно-синтет. мовою, у системі дієслів пред­ставл. також аналіт. кон­струкціями; збереглася як культова мова. Її письмова форма по­стійно змінювалася: 5–8 ст. — унціальне письмо (єркатаґір), від 12 ст. — кругле письмо (болораґір), згодом — скорописи і курсиви. В результаті процесів роз­витку від флектив. до аглютинатив. стану з елементами аналітизму, які від­бувалися впродовж віків у морфол. системах вірм. діалектів, по­стала сучас. літ. В. м. (17 ст.). Вона пред­ставлена 2-ма варіантами: зх. (в основі — кон­стантиноп. діалект) і сх. (в основі — мова корін. населе­н­ня сх. земель істор. Вірменії). Сх. варіант літ. мови — поліфункціон., є мовою науки, культури, освіти, літ-ри, ЗМІ. Зх. варіант роз­по­всюдж. серед вірм. населе­н­ня Лівану, Сирії, США, Франції, Італії, Туреч­чини, обмеж. у певних сферах за­стосува­н­ня, зокрема у природничих і тех. науках. В. м. має фонет. характер, включає 6 голос. і 30 приголос. фонем, зокрема 9 вибухових, 6 африкат, що роз­різняються за глухістю, дзвінкістю та придиховістю, 2 носові та серію фрикативних. Налічується 7 від­мінків і 8 типів від­мінюва­н­ня. У системі частин мови: імен­ник, прикметник, дієслово, за­ймен­ник, числівник, прислівник, при­ймен­ник та після­склад, сполучник, модал. слова і вигук. Імен­ник має 2 числа, дієслово — категорію стану, виду, числа, особи, способу, часу. Наголос падає на остан­ній склад. Множина утворюється аглютинатив. способом. Категорія роду від­сутня. Часові форми бувають прості та аналітичні (пере­важають). Будова речень номінативна, з вільним порядком слів. Осн. словник. фонд В. м. складають 11 тис. коренів давньовірм. мови, якою написано понад 200 творів, що ді­йшли до нас, зокрема з історії, астрономії, математики, граматики, ботаніки, медицини тощо. В. м. увібрала в себе також запозиче­н­ня з хет­тської, ас­сирій., фригій., сирій., перс., грец. та ін. мов. Сучас. В. м. має числен­ні діалекти (за різними класифікаціями — 36, 44, 51), що значно від­різняються між собою та від літ. мови. Нині спо­стерігаються інтенсивні процеси зникне­н­ня низки діалектів внаслідок міграц., урбанізац. процесів.

Завантажити статтю