КОРДУ́БА Мирон Михайлович (псевд. і крипт.: К. М. К., Кор. М., Буковинець та ін.; 02. 03. 1876, с. Ост­­рів, нині Терноп. р-ну Терноп. обл. — 02. 05. 1947, Львів) — історик, історіо­граф. Дід Б. Білин­­ського. Доктор філософії (1898), професор (1920). Дійсний член НТШ (1903). Закін. Академ. гімназію у Львові (1893), навч. у Львів. (1893–95) та Віден. (1895–98) університетах. Був президентом студент. товариства «Січ» у Відні (1897), ред. його однойм. друк. органу (1898). Учень М. Грушевського. Захистив дис. «Су­спільні верстви та політичні партії в Галицькім князівстві ХІІІ ст.». Працював у б-ці Віден. університету (1898–1900), учителював у Чернівцях (1900–19); водночас 1913–14 — ред. часопису «Україна». 1901 обра­­ний чл. і скарбником Укр. істор. товариства у Чернівцях. Ви­вчав словʼян. топоніми Буковини, які виклав у брошурі «Найдавніші оселі на Буковині» (1905). У 1906–12 за доруче­н­ням М. Грушевського досліджував у архівах Бухареста, Відня та Москви документи періоду Визв. вій­ни під проводом Б. Хмельницького (результати вміщено у 12-му томі «Жерел до історії України-Руси», Л., 1911). Під час 1-ї світової вій­ни за зав­да­н­ням Союзу визволе­н­ня України опікувався культ.-осв. роботою у таборі Зальцведель (Німеч­чина), де утримували бл. 30 тис. полонених українців — вояків рос. армії. 1918–19 — чл. Буковин. кра­йового комітету Укр. нац. ради, радник консульства ЗУНР у Відні. Учителював у гімназіях Львова (1919–29); за сумісництвом — спів­­організатор, проф., декан філос. факультету Укр. (таєм.) університету в Львові (1920–25); голова Істор.-філос. секції (1920–34) та чл. ба­­гатьох комісій НТШ; чл. Археогр. комісії (від 1926) та Істор. секції (від 1928) ВУАН; член-кореспондент Укр. соціол. ін­ституту в Празі (від 1927). У 1928 взяв участь у засі­дан­ні Істор. секції ВУАН (Київ) з нагоди 20-ї річниці смерті В. Ан­­тоновича. Після поверне­н­ня від­­­­значив тотал. контроль держави за приват. жи­т­тям в УСРР. Від 1929 — у Варшав. університеті: 1934–37 — екс­траординар., 1937–39 — ординар. проф. історії України гуманітар. факультету (серед його учнів — Є. Ґедройц); водночас від 1934 — дійс. чл. Варшав. ін­ституту дослідж. нац. справ, від 1938 — почес. чл. Укр. наук. ін­ституту у Варшаві. Публікувався у багатьох фахових укр., польс., нім., франц. вид.; намагався залагодити укр.-польс. суперечності. На сторінках ЛНВ ініціював дис­­кусію про походже­н­ня укр. нації. Учасник 7-го і 8-го між­нар. істор. кон­гресів. Від 1941 — дійс. чл. Укр. істор.-філол. товариства у Пра­­зі; 1941–44 — спів­роб. б-ки НТШ і вчитель г-зій у Львові; від 1944 — у Львів. університеті: 1945–47 — завідувач кафедри історії пд. і зх. словʼян; за сумісництвом 1944–46 — старший науковий спів­робітник Львів. від­діл. Ін­ституту історії України АН УРСР. Наукові дослідже­н­ня: істор. гео­графія, історія Галицько-Волин. князівства, доба козач­чини. У післявоєн­ні роки як учень М. Грушевського за­знав морал. терору з боку прокомуністично налашт. викл. Львів. університету, однак категорично від­мовився ви­ступити із критикою істор. концепцій і по­глядів учителя. Зібрав бібліогр. картотеку з історії України (73 тис. карток), частину якої ви­дано під на­звою «Бібліо­графія історії укра­­їнсько-польських від­носин: су­спільно-політичні та економіч­­ні процеси. За матеріалами кар­­тотеки Мирона Кордуби» (Л., 2009).