ВОГНЕПА́ЛЬНА ЗБРО́Я — при­строї та прилади, при­значені для ураже­н­ня цілі на від­стані метальним снарядом, рух якого забезпечується енергією газу, утвореною внаслідок згоря­н­ня вибухової речовини. Поділяють на артилерію і стрілецьку, калібр якої не пере­вищує 20 мм. Роз­різняють гладкоствольну, нарізну, комбіновану стрілецьку. Нарізна В. з. має спіральні нарізи в ка­налі ствола; гладкоствольна — гладкі стволи; комбінована — по­єд­нані нарізні та гладкі стволи, або нарізне свердлі­н­ня біля дульного зрізу. Характерні ознаки В. з. ствол (дуло) для роз­міще­н­ня порохового заряду, затвор, при­строї для замика­н­ня ствола і запалюва­н­ня заряду. 

За практичним при­значе­н­ням вогнепальну зброю поділяють на бо­йову, цивільну, спортивну, мисливську та кримінальну. Бо­йова зброя, зі свого боку, буває довгоствольною (гвинтівки), середньоствольною (карабіни, автомати, пістолети-кулемети) і короткоствольною (пістолети, револьвери); спортивна — довгоствольною (гвинтівки, рушниці) і короткоствольною (пістолети, револьвери); мисливська — довгоствольною нарізною (гвинтівки), середньоствольною (карабіни), довгоствольною гладкоствольною (рушниці одноствольні та рушниці з двома і більше стволами), комбінованими рушницями (з по­єд­наними нарізним і гладкоствольним стволами), короткоствольною (револьвери); кримінальна — саморобною (пістолети, револьвери, автомати, пістолети-кулемети), пере­робленою з іншої вогнепальної зброї (зокрема обрізи з роз­свердленим стволом), пере­робленою зі спеціальних при­строїв (стартових пістолетів, пневматичної зброї). Цивільна зброя — лише короткоствольна (револьвери і пістолети). За калібром (діаметром ствола) нарізну вогнепальну зброю поділяють на мало- (до 6,5 мм), середньо- (від 6,5 до 9 мм) і крупнокаліберну (понад 9 мм). Калібр гладкоствольної зброї ви­значається кількістю шарових куль, виготовлених з одного англійського фунта свинцю (залежно від їх ваги). Найбільш поширені калібри нарізної вогнепальної зброї — 5,45; 6,5; 6,35; 7,62; 9 мм; гладкоствольної — 12, 16 калібр. 

У судовій балістиці її класифікують: за ступенем автоматизації стрільби (неавтоматична, напів­автоматична і автоматична); за кількістю зарядів (однозарядна, багатозарядна); за кількістю стволів (одноствольна, багатоствольна); за способом виготовле­н­ня (заводська, ку­старна, саморобна); за кон­струкцією (стандартна, не­стандартно-атипова).

Основні види нарізної ручної вогнепальної зброї: револьвер, пістолет, автомат, пістолет-кулемет. Револьвер — короткоствольна, багатозарядна, неавтоматична зброя. Найві­доміші моделі — «Nagant», «Smith & Wesson», «Colt». Пістолет — короткоствольна, багатозарядна напів­автоматична або автоматична зброя зі змін­ним магазином. Найві­доміші моделі — пістолети ТТ («Тульский Токарева»), Макарова, Стєчкіна, «Mauser», «Parabellum», «Beretta». Автомат — середньоствольна, багатозарядна, автоматична зброя (інша назва — штурмова гвинтівка). Найві­доміші моделі — Калашникова, М16А1, FA MAS, G3A3. Пістолет-кулемет — коротко- або середньоствольна, багатозарядна, автоматична зброя. Найві­доміші моделі — ППШ («Пистолет-пулемёт Шпагина»), «Uzi», «Sten», МР-38, МР-40, «Thompson». 

Уперше цей вид зброї за­стосували араби у 12 ст., а від 14 ст. вона зʼявляється у Європі. Перші її зразки були громіздкими, не зручними у користуван­ні (по­ступалися лукам), мали низьку скоро­стрільність і влучність. Однак по­ступово, з удосконале­н­ням кон­струкції і покраще­н­ням балістичних даних, вона стає головним видом озброє­н­ня. Основні етапи роз­витку вогнепальної зброї: роз­робка і за­стосува­н­ня ґнотового (15 ст.) та кремін­ного ударного (кінець 15 ст.) замків; паперового патрона (середина 16 ст.); багнета (17 ст.); капсульного замка (початок 19 ст.); нарізної зброї (середина 19 ст.); унітарного патрона із металевою гільзою (2-а половина 19 ст.); магазин­ної стрілецької зброї (кінець 19 ст.). Подальше вдосконале­н­ня стрілецької вогнепальної зброї йшло шляхом створе­н­ня (кінець 19 — початок 20 ст.) автоматичної зброї (кулемет, пістолет-кулемет), яку широко за­стосовували під час 1-ї світової війни і яка стала головною зброєю під час та після 2-ї світової війни. 

В Україні вона ві­дома від кінця 14 ст. На озброєн­ні у козаків були всі ві­домі на той час зразки стрілецької вогнепальної зброї — аркебузи, мушкети, гульдинки (побутували й інші назви — самопал, гаківниця, пищаль тощо). Використовували козаки і зброю арабського виготовле­н­ня, захоплену в бою — яничарки. Однак найбільше сприяло поширен­ню цього виду зброї серед козаків її масове виготовле­н­ня українськими ремісниками. На початку Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького польський магнат Я. Вишневецький, який володів землями на Лів­обереж­жі, вилучив у своїх селян значну кількість самопалів місцевого виготовле­н­ня. Після поразки антимосковського ви­ступу І. Мазепи її виробництво в Україні занепало, оскільки озброє­н­ня козацьких військ контролював російський уряд, а після ліквідації Запорозької Січі та козацького устрою — взагалі припинилося. Станом на початок 2000-х років в Україні вогнепальну зброю виготовляють Науково-виробниче обʼ­єд­на­н­ня «Форт» МВС України (Він­ниця) та Виробниче обʼ­єд­на­н­ня «Знамя» (Полтава).