Біометрія
БІОМЕ́ТРІЯ (від біо… і …метрія) — наука про застосування методів математичної статистики для вивчення явищ життя. Ін. назва — варіаційна статистика. Б. широко використовується в біології, с.-г. науці, соціології та медицині. Однією зі складових сучас. експерименту є самостійне матем.-статист. забезпечення, що починається з матем. планування експерименту й завершується статист. опрацюванням результатів. Під час проведення біол. експериментів і спостережень відбуваються варіації частоти або ступеня прояву різних особливостей та ознак. Тому без спец. статист. аналізу неможливо зʼясувати значення показників і достовірність різниці між варіантами досліджень. Б. як самостійна дисципліна склалася наприкінці 19 ст. завдяки роботам англ. учених Ф. Ґальтона (зробив великий внесок у створення регресійного та кореляцій. аналізів) і К. Пірсона (засн. біометр. школи). К. Пірсон проаналізував осн. типи розподілів, що використовуються в біології, й запропонував метод «Хі-квадрат» як осн. критерій для вибору типу розподілу. Сучас. етап розвитку Б. бере початок від праці Р. Фішера «Statistical methods for Research Workers» («Статистичні методи для дослідників», 1925), у якій доведено, що планування експериментів і спостережень та опрацювання даних — два нероздільних завдання Б. (Р. Фішер заснував свою школу Б.). Останній етап розвитку Б. сконцентрований на плануванні експериментів. Активний (математично правильно спланований) експеримент дає змогу істотно розвинути можливості біометр. аналізу, зокрема значно скоротити обʼєми експериментів, окремо зʼясувати вплив на показники не лише самих факторів експерименту, а й взаємодію кількох чинників. Слід також відмітити важливу роль В. Ґоссета в розробці проблеми малих виборок.
У Б. на сучас. етапі можна виокремити 2 школи: європейську й англо-американську. Школа, яка розвивається у Європі, до 90-х рр. — гол. чином в СРСР, спирається на граничну біологізацію статист. методів, на наочний показ біол. змісту будь-якої статист. процедури. Видатними її представниками були П. Терентьєв, О. Любищев, Н. Плохинський, Ю. Філіпченко, С. Четвериков, А. Сапєгін, П. Рокицький, О. Митропольський, Г. Лакін, М. Лучник, В. Налімов та ін. Англо-амер. біометр. школа сконцентрувалася на використанні статист. моделей та їх виборі. Цей підхід характерний для робіт Р. Фішера, В. Урбаха, Н. Бейлі, Д. Снедекера, Ю. Кендалла. Жорстка формалізація, властива цій школі, розвинула матем. базу Б. й розширила її застосування. Сьогодні актуальною є проблема синтезу підходів, що розвиваються в обох школах Б. Раніше осн. статист. опрацювання даних проводилося на базі припущення про нормал. закон розподілу випадкових величин (експерим. даних), нині стає очевидним, що необхідно застосовувати ін. типи розподілу (нормальний, лог-нормальний, гамма-розподіл, Пуассона, рівномірний). Добре відомо, що нормал. розподіл даних у біол. науках частіше є винятком, аніж закономірністю. Тому визначення типу розподілу показників є осн. завданням Б. У розвиток Б. укр. вчені зробили досить вагомий внесок. Школа статистики й теорії ймовірностей в Україні має всесвітню славу. У Б. помітні роботи львів. школи спеціалістів із варіаційної статистики (М. Деркач та ін.). Особливо слід відзначити школу О. Митропольського. В Україні Б. викладають у Київ., Львів. та ін. університетах. Роботи з Б. публікуються в усіх біол. журналах. Спеціалізовані вид.: журнали «Biometrika» (Лондон), «Biometrіcsе» (Атланта, США), «Biometrisсhе Zeitschrift» (Берлін).
Рекомендована література
Завантажити статтю
