БЛІОХ Павло Вікторович (08. 03. 1922, Тамбов, РФ — 14. 03. 2000, Харків) — фізик. Батько Ю. Бліоха. Доктор фізико-математичних наук (1970), професор (1972). Заслужений діяч науки і техніки України (1992). Державні нагороди СРСР. Навч. у Військ.-повітр. академії (1942, Ленін­град), закін. Харків. університет (1951). Працював 1941–58 викл. Харків. авіатех. училища; від 1958 — в Ін­ституті радіофізики та електроніки: м. н. с., від 1960 — зав. теор. від­ділу; у Радіоастроном. ін­ституті НАНУ: від 1986 — зав. теор. від­ділу, 1986–91 — гол. н. с., від 1991 — провід­ний науковий спів­робітник 1959–60 брав участь в організації радіотех. факультету й очолив каф. теор. основ радіотехніки Харків. авіац. ін­ституту. 1962–84 — доцент, професор кафедри косміч. радіофізики Харків. університету. Ви­вчав космічну радіофізику: зробив роз­рахун­ки лінзового ефекту атмо­сфери Землі та провів оцінки глобал. тропо­сферно-іоно­сфер. лінзи; перед­бачив ефект роз­щеплен­ня влас. частот у резонаторі Земля-іоно­сфера під впливом геомагніт. поля; побудував теорію флуктуацій над­довгих хвиль у хвилеводі Земля-іоно­сфера; побудував хвилеву тео­рію гравітац. лінз. Роз­робив тео­рію пилової плазми, враховую­чи само­гравітацію часток, що дало змогу пояснити виник­не­н­ня «шпиць» у кільцях Сатурна. Досліджував також електро­магніт. провісники землетрусів в іоно­сфері.