Бойко Вадим Якович

БО́ЙКО Вадим Якович (27. 02. 1926, с. Селезенівка, нині Сквир. р-ну Київ. обл. — 18. 12. 2019, Київ) — прозаїк. Член НСПУ (1988). Державні нагороди. Закін. Київський ін­ститут фізичної культури (1955). Майстер спорту СРСР з акробатики (1960). Викладав фіз. культуру в школах Києва (1955–63), Київ. інж.-буд. ін­ституті (1963–67) та Київ. ін­ституті нар. господарства (1967–71). Від 1993 — екс­перт Укр. нац. фонду «Взаєморо­зумі­н­ня і примире­н­ня» при КМ України. Під час 2-ї світової війни вивезений до Німеч­чини, вʼязень Освенціма й Маутгаузена, чл. під­піл. антифашист. організації. Пере­жите в концтаборах стало основою автобіогр. повістей «Слово після страти» (К., 1970; 1975; 1990; пере­кладено білорус. — ж. «Маладосць», 1972, № 5–8; рос. — Москва, 1975; угор. і чес. — Будапешт, 1977; франц. — К., 1980; груз. — Тбілісі, 1985), «Якщо на землі є пекло» (К., 1983; 1990; рос. — Москва, 1985; 1989). Автор докум. повістей «Остан­ній двобій» // «Вітчизна», 1964, № 11; «Лінц-ІІІ, остан­ній травень» // Там само, 1965, № 5; «Камін­на пошта» // «Київ», 1991, № 11; «Незабутнє» (К., 1998, спів­авт.); низки оповідань, зокрема «Танго смерті» // «Ранок», 1966, № 2; «На Ружинском шоссе» // «Аврора», 1982, № 5, у яких згадує жахи неволі та пере­слідува­н­ня військ. контр­розвідкою СМЕРШ після звільне­н­ня з концтабору. За творами Б. створ. д/ф «Слово після страти» (1985, реж. В. Артеменко, «Укркінохроніка»).

Завантажити статтю